Є люди, яким просто необхідні новини, чутки, плітки, інтриги… Адже саме інтриги тримають їх на плаву. Приковані до телеекранів і лавочок під під’їздами житлових будинків, до «брехунців» і брехунів, люди з часом втрачають себе, свою індивідуальність, неповторність. Деяких просто вбиває час. Час ніколи не стоїть на місці і не любить тих, хто до одного місця прикований. Він вбиває їх – одноманітних, сірих і чужих до самих себе.

А по другу сторону живуть зовсім інші люди. Цих людей вбиває сірість, вбивають інтриги і навіть телеекрани ріжуть очі, вуха і варять мозок. Таким не підвладний час. У них є все: емоції, книги, спогади, мрії, подорожі, друзі, старенький наплічник і блокнотик з ручкою у кишені. Їхні очі звикли бачити велич природи, їхні вуха звикли чути шум вулиць, шелест трав, гудки потягів і голоси щирих людей. Вони у музиці чують життя, у житті їх супроводжує музика. У емоціях вбачають барви і навпаки…

Висновки робіть самі. Бути тим, хто розпускає чутки чи бути тим, про кого ці чутки ходять.