Версія для друку

Фільм «Крути 1918» був вкрай потрібним українському суспільству, - тернополянка про нову історичну кінострічку

Автор  Аліна Жайворонко Вівторок, 19 березня 2019 12:12

Довгоочікувана та багатообіцяюча українська історична драма «Крути 1918» зовсім нещодавно вийшла на великі екрани України.  І про значущість для українців цього фільму годі говорити. Адже досі про події початку 1918 року у нас був лише один фільм – «Арсенал» Олександра Довженка. У ньому доленосні для України події були показані в радянсько-комуністичному контексті. Тепер український глядач має змогу ознайомитись з іншою інтерпретацією.

Фільм про бій 30 січня 1918 року біля залізничної станції Крути був вкрай потрібним українському суспільству. Потрібен не зараз, потрібен ще 25 років тому. Але лише тепер, під час російсько-української війни, вище керівництво держави збагнуло, що нам треба якось протистояти радянсько-російській культурній агресії. Нам потрібні свої герої, свій національний епос, щоб протидіяти навалі брехні, що ллється з екранів, в тому числі і вітчизняних телеканалів та кінотеатрів, заполонених у 2010-14 р.р. радянсько-російським теле- кінопродуктом. Наші герої це зовсім не НКВСники і не радянські солдати, які заподіяли численні злочини під час Другої світової війни. У нас, слава Богу, є ким пишатися та на кого рівнятися, й хлопці, що зупинили більшовицькі війська під Крутами – одні з тих.

Досить великий, як за українськими мірками, кошторис «Крут 1918» (52 млн. грн.) допоміг відтворити образи ліцеїстів та інших героїв. Але, мабуть, цієї суми замало для створення історичної кінострічки. Тому віче на Софійській площі виглядає не як багатотисячний захід, як це й було насправді, а як невеликий флеш-моб на сто осіб.

Автори відразу заявили, що роблять не документальний продукт і дослівно події переказувати не будуть. Майже всі персонажі, окрім Петлюри, Грушевського та Муравйова, – вигадані.

Для художньої стрічки використали класичну модель ігрового історичного кіно. Поки глядачі очікують фінальну битву, їх розважають шпигунською історією протистояння груп Леніна і Троцького. Та показують, як українська влада намагається стравити більшовиків один з одним, аби вони хоч на мить забули про Київ.

У фільмі чітко розставлена межа між добром та злом. Є ворог: жорстокий, демонічний (особлива подяка за образ Муравйова), безжальний, тупий в своїй місії, російськомовний, керований з Петрограда, Росії. Та чіткий антагоніст зла: сміливий, кмітливий, стійкий, україномовний, керований Києвом, Українською Народною Республікою.

Проте у стрічці легко розібратися лише з ролями головних героїв. Намагаючись прояснити побачене в обговоренні, швидко переконуєшся у марності зусиль: товариші по перегляду не розуміють твоїх питань, та й ти сам не можеш відповісти їм, що означала така-то подія, до чого була така-то фраза. Сцени, повороти фабули та персонажі нагадують щось подібне до розрізнених карток з різних ігор, які випадково перетасували в одній колоді.

Варто звернути увагу і на дуже прямолінійні режисерські прийоми. Наприклад, гілка калини в декількох кадрах, навіть там, де її ніяк не може бути, хоча б із міркувань пори року. Знову таки, обручка в долоні, як символ кохання одного персонажу до іншого – це рівень студентських курсових робіт, а це кільце буде з’являтися у фільмі декілька разів, навіть у найдивніших ситуаціях. Те ж саме стосується і плетеної хустки, яку батько подарував гімназистові Піпському – спочатку це символ дитинства героя, потім – його смерті.

«Крути 1918» – це перш за все патріотичне кіно. Пафосу місцями аж забагато, але так мабуть і має бути в подібних фільмах. Емоцій додає і вдало підібрані саундтреки. Музика, яку теж варто відзначити, у стрічці часто витягує відверто середні сцени на значно вищий емоційний рівень.

Так, у фільмі дійсно багато ляпів. Але, можливо, варто звернути увагу на той нюанс, що українська кіноіндустрія лише починає вставати на ноги, немов немовля, яке лише  нещодавно з’явилось на світ?

Аліна Жайворонко

Фото: з відкритих джерел.