Заснована шведським підприємцем і філантропом Альфредом Нобелем,  премія його імені стала у сучасному світі найбільш престижною відзнакою інтелектуальної праці. Адже її володарі, так би мовити, «офіційно» залічуються до числа геніїв людства.

Донедавна кандидатами на премію Нобеля з літератури значилися український поет Іван Франко (висувався 1916 року на нагороду віденським викладачем Йосипом Застирцем і професором Шведської академії Гарольдом Г'ярне) і російсько-українська поетеса Анна Ахматова.

Однак недавно на офіційному сайті Нобелівських премій з’явився список кандидатів на премію за 1967 рік. Річ у тім, що Шведська академія, яка відповідає за присудження премій з літератури, свідомо засекречує на 50 років список кандидатів на нагороду, аби психологічно не травмувати літераторів, які були лише за один крок від омріяної мети.

Вперше за всю попередню історію у ньому прізвища відразу трьох українських претендентів на нагороду! Усіх їх номінує на Нобеля професор Омелян Йосипович Пріцак  — видатний українсько-американський історик, учень сходознавця Агатангела Кримського.

Життєвий та творчий шлях Омеляна Пріцака тісно пов’язаний і з нашим краєм.  Його життя пробудилося 7 квітня 1919 року в селі Лука, що на Самбірщині у сім’ї механіка потяга Йосипа Пріцака та Емілії Капко. Пізніше мати вийшла заміж удруге. З новим чоловіком Павлом Сарамагою та малим сином вони переїжджають до нашого міста.

У Тернополі  вони проживають впродовж 1921—1936 років. Саме тут, у нашому місті Омелян самотужки  почав вивчати східні мови. Закінчивши навчання у славетній Тернопільській державній гімназії № 1, він поступає на історичний факультет Львівського університету. Після його закінчення у 1940р. обдарований юнак  продовжив традиції історичної школи Михайла Грушевського та сходознавчих студій свого безпосереднього наставника Агатангела Кримського. Упродовж 1936—1939 рр. Пріцак виконував обов’язки секретаря Комісії нової історії України Наукового товариства імені Тараса Шевченка.

Перед Другою світовою війною працював на посаді молодшого наукового співробітника та наукового секретаря Львівського відділу Інституту історії України та навчався в аспірантурі . Стрімкий злет його знань та інтелекту дозволяє йому отримати наукове звання доктора філософії та отримати посади професора Геттінгенского (Німеччина) та Гарвардського (США) університетів. 1970 року його обрано членом Американської академії мистецтв і наук.

Однак повернімося до нобелівської історії.

Як професор Гарварду, маючи надзвичайно високий авторитет у світовій науці він отримує запрошення від Шведської академії назвати імена претендентів на чергову Нобелівську премію 1967 року.

Зазвичай такі листи адресуються Шведською академією національним академіям, найбільш авторитетним членам письменницьких організацій, професорам університетів, фахівцям з історії та теорії літератури, а також Нобелівським лауреатам попередніх років.

І Омелян Пріцак користається цим своїм правом двічі. В одному поданні він називає ім’я Павла Тичини, в іншому –  ще раз Павла Тичини, а також імена Івана Драча та  Ліни Костенко.

Слід зазначити, що претендентами на Нобелівську премію з літератури в 1967 році, крім українських кандидатів, були Хорхе Луїс Борхес, Семюель Беккет, Пабло Неруда, Костянтин Паустовський, автор трилогії “Володар перснів” Джон Рональд Руел Толкін, -загалом 72 представники красного письменства світу.

І все ж омріяну нагороду тоді отримав письменник з Гватемали Мігель Анхель Астуріас “за яскраве творче досягнення, в основі якого лежить інтерес до звичаїв і традицій індіанців Латинської Америки”.

Стрімко пропливли роки, пройшло півстоліття з часу номінування українських поетів на літературного Нобеля. Цікаво, як зустрінуть це повідомлення Ліна Костенко і Василь Драч? Чи відомо було їм це раніше?

Можливо, у Ліни Василівни це викличе іронічну посмішку, адже вона все життя цурається офіційних відзнак і титулів. А Іван Федорович, у свою чергу,  якось саркастично відгукнеться на таку «новину».

І все ж, погодьтеся, в історію української літератури вписано нову яскраву і небуденну сторінку.

P.S. Наступного року славетному українському науковцю виповнилося б 100 років. Гадаємо, це має стати доброю нагодою для тернополян та місцевої влади вшанувати його пам’ять, повернутися обличчям до творчої спадщини Омеляна Пріцака, адже він зробив так багато для популяризації у світі української науки і культури.

Юрій Ковальков, «Свобода»