Завжди є щось хвилююче в таємницях. Особливо, коли доводиться їх розкривати. Тому то я з самого початку й розкажу один секрет. Це, щоб не виникало можливих питань, і просто задля втіхи. Правда, моя таємниця не особиста, хоч це було б куди цікавіше. Секрет, про який говорю, ‒ сказати б, фінансово-професійний і потрібний людям з мас-медіа, аби велично виконувати різні суспільно-важливі функції, що водночас дорівнює банальному «аби заробляти гроші». 

Отже, якнайкоротше: щоб ви, читачі, читали (слухачі слухали, а глядачі дивилися) матеріал мусить відповідати кільком критеріям: бути актуальним, логічним, наближеним до споживача інформації у часі та просторі. Якщо все це є ‒ то ОК: можна таку творчість назвати журналістикою, як ні ‒ то дослідники, критики і студенти матимуть над чим працювати ‒ досліджувати, аналізувати і критикувати. Тож, не без щирого бажання додати цим трудівникам сировини для роботи, хочу сьогодні порушити трохи правил і нелогічно перейти від секретів журналістської кухні до теми возвишеної і прекрасної ‒ Воскресіння Господнього.

Знаю, що за логічною послідовністю постів блогу емігранта я мала б спершу принаймні розповісти про країну, в якій тепер живу, її побут, природу або міста. Натомість розпочинаю зі свят. Роблю це зі сподіванкою, що ви, мої любі читачі, поблажливо глянете на таку мою нелогічність. Зрештою, окрім самого жанру блогу, що дає мені достатньо свободи, гублячись десь між журналістикою й «усім іншим», маємо ще актуальність і наближеність у часі й просторі, а все ж таки країна, про яку розповідатиму знаходиться зовсім близенько, та й свято Воскресіння, хоч у Європі вже минуло, у нас тільки на носі. Через те, гадаю, привітання «Христос Воскрес!» ‒ «Воістину Воскрес!» неактульним назвати не посміє ніхто. До речі, у Польщі, бо саме про Польщу моя розповідь, на Великдень вітаються майже як у нас «Pan Jesus z martwych wstal» ‒ «Prawdiwo z martwych wstal» («Пан Єзуз з мартвих встал!» ‒ «Правдіво з мартвих встал!»). Майже як у нас поляки й святкують Пасху. Однак оте «майже як» дуже вагоме, адже полягає зовсім не у відмінних традиціях чи обрядах, а у значенні, якого люди надають Великодню. Точніше, Великій Ночі ‒ Wielkanoc (Вєльканоц) ‒ так у Польщі називається свято Воскресіння Христа. 

Взагалі поляків вважають надзвичайно релігійними. Статистика каже, що понад 90 % з них католики. І практика це підтверджує. На католицькі свята чи й просто у неділю життя в Польщі уповільнюється і затихає, вимикається з режиму буденності. Зате костели тоді повні прихожан. Що вже й говорити про Великдень ‒ безперечно найважливіше свято у Польщі. Громадський транспорт, магазини, заклади розваг і харчування цілком припиняють свою роботу майже на три дні ‒ Велику Суботу, Велику Неділю і Великий Понеділок. Тому й не дивно, що до Пасхи готуються заздалегідь. Адже ж, щоб ви собі розуміли, святковий менталітет поляків, як і святкові великодні традиції, від українських відрізняються не дуже: мають наші західні сусіди на Великдень і паску, і ковбаску, і свячене яєчко. Мають різнобарвні писанки, розмальовані ягнятами, хрестами чи весняними квітами, мають великоднього кошика, пишні столи наїдків і навіть Обливного понеділка. Та про все за порядком. 

Як і в нас остання неділя Великого Посту відзначає урочистий прихід Ісуса до Єрусалиму, але називається в Польщі не Вербною, а Пальмовою. В костелах цього дня святять гілочки верби, малини, смородини, оздоблені різнобарвними пір'їнками і квітами. Потім так само злегка б'ють цими «палемками» («palemki»), щоб весь наступний рік бути здоровими. 

Великоднього кошика освячують ще в суботу перед Днем Воскресіння. Традиційно до польської święconki («свєнчонкі») кладуть писанки, кіпчене мясо, ковбасу, сир, масло, хрін, виготовленого з житнього борошна «баранека» («baraneka») ‒ ягнятко, що символізує невинно вбитого Ісуса. Є також у великодніх кошиках солодка випічка ‒ схожа до наших пасок baba wielkanocna (баба вєльканоцна), різноманітні «пляцки і мазурки». 

Наїдки з кошика куштують вже на недільному сніданку, коли збираються польські родини. Потім вони ще збираються на великодніх обідах і вечерях, ходять один до одного в гості, на природу, стукаються «на здоров'я» і аби позмагатися «na wybitky» (на вибітки) освяченими яйцями (чиє яйце розбивається, той програє) і обливаються водою. Останнє роблять вже наступного дня, у понеділок. На знак очищення і початку нового життя також прийнято легенько бити по ногах різками. Звідси й інша назва Обливного Понеділка ‒ Śmigus Dyngus (Шмігус Дингус).

Крім цих, в загальному звичних для українців традицій, є й такі, які до нас ще не дійшли, а може й не дійдуть ніколи, на відміну від валентинок, переодягань на Хеловін і Санта Клауса. Чули про Великоднього кролика? Він несе, чи то приносить католицьким дітлахам на Великдень яйця. Ця безглузда байка, звісно, не для дорослих, проте вже давно стала одним із символів Великодня, не маючи анічогісінько спільного з Воскресінням Господнім, як, насправді, й більшість інших великодніх традицій, які так звично роблять для нас свято. 

Головне ж ‒ не втратити за всім зовнішнім і показним найважливішого ‒ радості Великого Дня (чи Ночі), коли сталося найбільше диво всіх часів ‒ як кажуть поляки «змартвахвстаніє» Ісуса Христа. Я це відчувала, хоч я не католичка. Я правнучка православної українки, яка народилася в Польщі, жила у гігантському Союзі Рад, а померла у незалежній Україні, всього кілька разів ненадавго виїжджаючи з рідного села. Я правнучка православної українки, яка завжди знала, на яку дату припадає «Польська Паска» і шанувала це свято. 

Не закликаю до подібної шани, але бажаю в мирі і спокої з чистим серцем зустріти Пасху українську і тоді щиро вітати одні одних світлими рідними словами «Христос Воскрес!» ‒  «Воістину Воскрес!»