Тернопільська фотографиня Оксана Романів вже понад пів року проводить безкоштовні фотосесії для воїнів та їхніх родин.

Особисті чи сімейні фото або ж важливі події – розпис, весілля, дні народження  – усе це містянка фотографує, аби віддячити захисникам за можливість спокійно жити та працювати.

Більше про свою ініціативу Оксана Романів розповіла «Сороці».

Фотографиня каже, ідею запозичила у фотографів з Одеси.

– Я побачила цю ідею в сім’ї Ліберових. Це відомі фотографи-волонтери. Свого часу вони безкоштовно фотографували весілля воїнів, – пригадує фотографиня. – Мене це дуже надихнуло і  я вирішила, що буду фотографувати захисників без будь-яких обмежень у виді зйомки або кількості. Тобто безкоштовно робитиму фото всім захисникам, які звернуться, або тим, хто з ними напряму пов’язані: рідні, дружини, дівчата.

Розповідає, таким чином хоче віддячити воїнам, завдяки яким може працювати й далі.

– Коли воїни або їх близькі, які організовують фотосесію, питали мене за ціну, я пояснювала, що для захисників це безкоштовно. Це мінімум того, що я можу дати їм, аби віддячити за те, що можу спокійно працювати та жити тут. Подякувати за те, що я захищена, бо вони там, тримають оборону. Це не мало, тому, що це все ж моя робота. Але  в загальній концепції війни – це мізер, – каже тернополянка.

Втілювати ініціативу в життя Оксана Романів почала влітку. Впродовж пів року вона зробила 8 фотосесій для захисників.

– Зазвичай звертаються з проханням зняти розпис та прогулянку. Навіть не весілля чи шлюб, а саме розпис. Сімейних фотосесій не було жодної. Думала, може, хто звернеться у новорічний сезон, однак ніхто з воїнів чи їхніх близьких зі мною на контакт не виходили. Найбільше фотосесій було влітку та восени, – каже фотографиня.

Складність таких фотосесій у тому, що їх важко спланувати, розповідає Оксана Романів.

– Неможливо нічого спрогнозувати. Наречена, коли ми обговорюємо фотосесію (переважно дівчата беруть у свої руки організацію), дуже часто не знає, у який день приїде коханий. Тому переважно вони говорять за кілька днів або тиждень і тоді ми плануємо, враховуючи, коли виходить як їм, так і мені. У будні дні це зазвичай трохи простіше. У вихідні, переважно, є зйомки, але ми стараємося знайти компроміс, – говорить фотографиня. – Сама процедура розпису триває орієнтовно 15 хвилин. Загалом тривалість фотосесії година-півтори з розпиванням шампанського, з привітаннями тощо.

Оксана Романів каже атмосфера на розписі чи весіллі захисників така ж сама, як і на всіх решту, відрізняються лише власні відчуття.

– Такі весілля абсолютно нічим не відрізняються від решти. Змінюється лише внутрішнє відчуття – власне або ведучих. Ти дивишся на це все і намагаєшся тримати себе в руках. Усвідомлюєш, що це не картинка з екрану, а реальна, жива людина яка приїхала з гарячої точки, – говорить фотографиня. – Я проводила зйомку родині, в якій батьки нареченої військові та наречений теж. Але лише він був у формі, всі решта в цивільному. Ця родина приїхала з Харкова до Тернополя, тут провели розпис. Працювати з ними було дуже легко і весело насправді. Тож я б сказала, що атмосфера на весіллі залежить, в першу чергу, від людей. Але якщо судити за власними моральним станом, то так, працювати важче. В такі моменти хочеться обійняти кожного.

Тернополянка каже, добре пам’ятає кожну пару, з якою працювала.

– Насправді, усі, з ким мені доводилося працювати, – чудові, тож я не можу і не хочу когось виділяти. Але одна пара мені все ж дуже запам’яталася. Тоді, пригадую, я знала, що наречений має приїхати до Тернополя вночі, а зранку вже подавати документи у будинку культури «Перемога», в обід мав бути розпис. Наречена попередила мене, що він категорично проти фотозйомки. Враховуючи нічний переїзд, я, звичайно, була впевнена, що він буде злий та втомлений, і фотосесія проходитиме важче. Але все вийшло настільки чудово, що я була вражена наповал, – пригадує Оксана Романів.

– Працювати з ними було дуже приємно. Наречений, попри все, був в дуже хорошому настрої: веселий, легкий, я б сказала, що він створював атмосферу. Коли ми закінчили зйомку я, напевно, години дві просиділа на сходах драмтеатру думаючи, чому має бути так. І чому такі красиві, хоробрі, молоді люди мають зараз проходити через це.

Фотографиня зізнається: коли розпочалося повномасштабне вторгнення найважче було без улюбленої справи.

– У мене тоді кожен день починався з дзвінків та повідомлень про скасування та перенесення фотозйомок: вагітні фотосесії, відкриття салонів, дні народження… Я була розгублена. В якомусь сенсі відчула, ніби втратила сенс життя. Пам’ятаю, тоді у мене було дуже багато ідей для творчих фото проєктів, стримувало думка, що це може виглядатиме недоречно. Багато волонтерила і хотіла пофотографувати волонтерів, але так і не втілила цей проєкт в життя, – говорить Оксана Романів. – Сприйняття на часі чи не на часі у мене особисто не було. Адже для мене фотографія – це можливість передати, показати момент. Це швидше про людей та їхнє бачення. Зараз думаю, якби я тоді  це пересилила, було б набагато краще. Сьогодні у людей частково змінилася позиція і багато чого вже не сприймається так категорично, хоча, звісно, є винятки.