«Нищимо ворога не тільки зброєю, але й красою»…

Так про своє нове захоплення розповідає тернополянка Марічка Вовчок. Вона створює автентичні українські силянки – борщівський «язик».

У такий спосіб дівчина не лише відроджує давнє ремесло, а й допомагає Збройним силам України. Кошти від продажу прикрас Марічка передає на потреби бригади, у складі якої боронить Україну її чоловік Олександр.

Силянка – давня українська прикраса з бісеру. Має вигляд кольорового коміра-намиста з підвісками, які частково покривають груди.

Про ідею створення борщівського «язика» та любов до всього українського Марічка Вовчок розповіла «Сороці».

Далі – від першої особи.

Встигнути до Різдва

Я давно стежу у соцмережах за різними майстрами та крамницями, які плетуть прикраси з бісеру. Саме такого виробу не бачила ще ніколи. Якось натрапила на світлини з фотосесії моєї знайомої пластунки Уляни Явної зі Львова. Вона колекціонує старовинні вишиті сорочки. На цих фото Уляна була одягнута у дуже красивий борщівський «язик». Коли я побачила його, то вже не змогла забути. Так і познайомилася з цією прикрасою.

Два місяці тому вирішила, що хочу відтворити власноруч таку ж силянку. Намалювала орієнтовну схему, купила бісер і приступила до плетіння. Через нестабільну ситуацію з електроенергією робота затягнулася. У мене була мета – встигнути до Різдва. Перед святом я посилено взялася за роботу, тож зустрічала Різдво і Святвечір вже з борщівським «язиком» на шиї. Усі були в захваті, компліментів я отримала вдосталь.

Кошти – на ремонт автівок ЗСУ

Мій чоловік у лавах добровольців захищав Україну ще до початку повномасштабної війни. А після 24 лютого він знову взяв до рук зброю, не вагаючись. З початком війни я звільнилася з роботи і почала займатися волонтерством. Хотілося бути максимально корисною, допомогти своїй країні та своєму чоловіку. Кілька місяців я днями і ночами працювала у волонтерському штабі, а влітку вирішила, що потрібно повертатися на роботу.

Коли Сашко пішов на війну, в нашому домі стало дуже пусто і сумно. Тож я шукала заняття, яке б допомогло оговтатися, відволікло від поганих думок. Заодно хотіла, щоб воно було корисним й безпосередньо нашим бійцям. Тож вирішила, що плестиму силянки на замовлення, а кошти від їх продажу відправлятиму у підрозділ, де воює мій чоловік. Він також ремонтує автівки, адже в мирному житті займався діагностикою автомобілів. «Життя» машин на війні дуже коротке. Через постійні обстріли та бездоріжжя потрібно регулярно ремонтувати авто. Відповідно, треба чимало коштів, тож я вирішила з цим допомогти чоловіковій бригаді. У такій синхронізації з воїнами ми нищимо ворога не тільки зброєю, а й красою!

«Язик» можна передавати у спадок

Стараюся плести ці «язики» максимально якісно. Важливо, щоб прикраса була довговічною. Ще одна мета, з якою я створюю силянки, полягає в тому, щоб дівчата передавали їх у спадок своїм дітям, а потім онукам, правнукам… Такі прикраси колись плели у шкільних гуртках з бісероплетіння. Думаю, якби не війна, це ремесло за кілька років взагалі б зникло. На жаль, у спадок від моїх бабусь я не отримала нічого, тож вирішила, що хочу зробити щось власноруч та, коли прийде час, передати своїм дітям. Було б дуже круто мати річ, яку передаватимуть з покоління в покоління.

«Працюю навіть при свічці»

Якщо не враховувати відключень електроенергії та офісної роботи, то таку прикрасу я створюю за 3-4 дні. Звісно, потрібно й деякий час, аби відпочили очі, бо для них це дуже напружена справа. Буває, що приходжу з роботи і починаю плести силянку при свічці, потім вмикають світло і робота затягується до 2-ої години ночі. Розумію, що взяла замовлення, люди чекають, тому дуже відповідально до цього підходжу.

Кожна силянка – неповторна

Борщівський «язик» – прикраса гармонійна-кольорова. Основа – чорний колір. Характерні для цієї силянки також зелений, жовтий, червоний. Кольори дуже різноманітні, однак обираю такі, щоб не разили очі. Конструкція борщівського «язика» давня, я створюю копію 1930-х років, проте його можна трішки осучаснити, змінювати кольори, щоб личили під стиль конкретного вишитого одягу. Я намагаюся зробити для кожного унікальну силянку, щоб такої точно ніхто не мав. Замовлення надійшли вже з США, Іспанії, Німеччини. Замовив борщівський «язик» у мене й побратим-пластун з фронту. Думаю, це буде дуже гарним подарунком для дружини, дівчини чи посестри.

Наголошу, що силянку можна одягати не тільки до традиційного українського вбрання, а й до звичайних суконь, блуз чи кофтинок. Ця прикраса точно зробить ваш образ особливим.

«Війна навчить українців мати гарну пам’ять!»

Зараз активно популяризують все українське, у тому числі мистецтво. Це дуже тішить, що такі речі як, наприклад, борщівський «язик» не відходять у вічність разом з нашими пращурами. Російсько-українська війна – це також війна за нашу культуру! Вона стала стимулом ще більше пізнавати і цінувати усе українське. На жаль, наша нація має дуже коротку пам'ять. Є люди, які вже почали забувати звірства росіян у Бучі, Ірпені. Зараз вони знову слухають російську музику. І це неприпустимо!

Мого дідуся на Різдво забрали в Сибір через те, що він розмовляв українською та був членом УПА. У засланні він пробув 9 років. У нашій сім’ї цього не забули і не забудуть ніколи!

Вважаю, що однією з причин цієї війни є те, що ми не до кінця очистили наш простір від всього москальського і легко забули те, як ворог нищив все українське не одне століття. Надіюся, ці страшні часи закарбуються в нашій пам’яті назавжди і ми робитимемо все можливе, аби більше ніколи цього не допустити. Заради майбутнього України, заради майбутнього наших дітей!