«Умови – як у космосі»: команда висотників з Тернополя будувала стадіони в Катарі (фото)
Команда висотників з Тернополя взяли участь в будівництві стадіонів у Катарі, де зараз тривають матчі Чемпіонату світу з футболу, за якими спостерігає вся планета.
Вони допомагали зводити такі стадіони: Al Thumama, Halifa, Al Wakrah та зокрема Al Bayt, на якому й відбулося відкриття чемпіонату.
Як потрапили у Катар, скільки тривало будівництво та як працювалося в умовах спекотного катарського клімату висотники Юрій Павкін, Ігор Іванина та Микола Попович розповіли нашій журналістці.
– Розкажіть, як обрали для себе цю сферу?
Юрій Павкін: Ми використовуємо свій досвід та знання у сфері альпінізму і скелелазіння для виконання висотних робіт. Цікаво, що шлях до висотних робіт у кожного був різний. Я за фахом інженер-механік та професійний інструктор альпінізму, Ігор – інженер-електрик, Микола – юрист. А нещодавно до нашої команди доєднався Юра Плахта – досвідчений будівельник з юних років. Але на сьогодні робота на висоті – це наше хобі та професійна справа, яку ми робимо з великим задоволенням.
Юрій Плахта: Спочатку був альпінізм та скелелазіння, а тоді захотілось, так би мовити, «на фулл тайм». Спочатку Юра навчив, потім хлопці вивезли за кордон, змусили пройти навчання і здати іспити (авт. прим. жартує співрозмовник). Так я став частиною цієї неймовірно крутої команди.
Микола Попович: Після АТО вирішив спробувати себе у роботі, яка вимагає гарної фізичної форми, потребує високого рівня концентрації на висоті і на землі. А також дарує гарні краєвиди і класну компанію.
– Чи працювали у міжнародних проектах до Катару?
Юрій Павкін: Так, до Катару я працював у Польщі на монтажах антен мобільного зв’язку, у проекті побудови першого підвісного мосту у Варшаві через Віслу – Swientokrzyśky. Загалом працював активно там приблизно 4 роки у різних проектах. У нашій сфері головне це бажання, наявність знань та досвіду, документи міжнародного взірця та рекомендація когось, хто вже у цій сфері працює.
Ігор Іванина: Працювати за європейськими стандартами я почав з 2018 року. Після рекомендації Юрія вперше почав працювати за кордоном, великий проект в Катарі. До цього у мене великий досвід роботи з мотузкою в Україні. Десятки років занять скелелазінням, альпінізмом та спелеологією. Це стало хорошою основою.
Микола Попович: Ні. До Катару за кордоном не працював.
– Як ви доєдналися до команд, що займалися створенням стадіонів?
Змагання висотників (Харків, 2017 рік)
Юрій Павкін: Ми любимо і знаємо нашу справу, тому стандарт безпеки і професійності у нас на першому місці. Ось чому наша команда працює згідно з міжнародним стандартом ІRATA. Industrial Rope Access Trade Association (IRATA) - британська організація, яка запровадила дуже високий стандарт безпеки для провадження висотних робіт. Він виявився настільки дієвим, що його визнали майже всі країни світу і з яким вас приймуть на роботу у цій сфері всюди. Кожні 3 роки необхідно проходити перепідготовку і здавати іспити. Екзамени дуже суворі і непрості. Одна помилка – і все провалено. Бути техніком з Rope Access - це престижно і відповідально. І маючи тільки такий сертифікат, теоретично можна потрапити у міжнародний проект. Але не все так просто. Доступ до великих проектів світового рівня – це як клуб закритого типу. Пускають тільки своїх і часом новачків. Але якщо ти хоч раз попадаєш у такий проект і гідно себе зарекомендує, тоді в подальшому тебе вже запрошують. На будівництво першого стадіону у Катарі нас запросили.
Навчання у міжнародній школі IRATA (Польща, Katowice)
– Який стадіон став першим?
Перший день приїзду, вигляд на Al Bayt
Юрій Павкін: У містечку Аль-Кхор на північ від столиці Катару Доха у пустелі почали будувати стадіон Al Bayt. Українська команда у складі німецької фірми займалась монтажем мембрани на конструкції стадіону. Форма стадіону нагадує катарський національний намет. В таких наметах колись мешкали жителі Катару. Це проект молодого французького архітектора. Отже це був перший стадіон. Так би мовити, дебют. Тут ми були у трьох. Далі були стадіони Al Thumam, Halifa, Al Wakrah, на яких хлопці працювали без мене. Так сталось, що мені необхідно було повернутись додому для вирішення особистих життєвих справ. Мені пропонували повернутись, але справи затягнулись і, окрім цього, я віддав перевагу своїй мандрівній мрії – проїхав майже всю Норвегію на велосипеді.
– Скільки тривала та в чому полягала ваша робота під час зведення стадіонів?
Юрій Павкін: Активна фаза проекту стадіону Al Bayt тривала з 2017 по 2019 рік. Потім до самого відкриття проводились доводочні, так би мовити, остаточні роботи. Технологічно процес роботи виглядає так: між ділянками металевої конструкції натягується сітка по якій потім можна ходити – як в цирку. А тоді краном подається мембрана, яку треба розтягнути і міцно закріпити на спеціальних кріпленнях. Таким чином весь стадіон покривається сегментами з мембрани. З’єднання цих сегментів також закриваються мембраною і таким чином утворюється суцільний дах. Легкий і елегантний. Це нова галузь архітектури. Називається – мембранна архітектура. Переважна кількість схожих об’єктів у світі зроблена такою технологією. Наприклад, готель «Вітрило» у Дубаях або «Куб» з прозорої мембрани у Китаї, спорткомплекс з басейнами до чемпіонату світу. І до речі стадіон Al Bayt – найбільший у світі стадіон за площею змонтованої мембрани.
Cтадіон Al Thumama
Ігор Іванина: В Катарі я приймав участь в будівництві стадіону Al Bayt близько двох років. Згодом влаштувався у компанію Pfeifer на стадіон Al Thumama. Цей гарний проект тривав три місяці, мені він найбільше сподобався. Брав участь в інспекції та обслуговуванні ще двох стадіонів Al Wakrah та Halifa stadium. Обслуговування мембран та тросових систем. Далі був технологічно складний проект сонцезахисного даху над торговим центром. Конструкція із десятків лебідок і тросів, сотень мембран для створення тіні над внутрішнім простором торгового центру – 9 місяців палючого сонця.
Cтадіон Al Thumama
Микола Попович: Крім того, рік тривала робота над стадіоном Al Bayt (місто Аль-Хор) – весна 2018-весна 2019. Наша бригада займалась влаштуванням та зняттям захисних сіток на найвищих ярусах, а також монтажем мембранного покриття даху стадіону. В сукупності це були десятки гектарів сіток та спеціальних мембран. Там було найтяжче. Клімат, особливо літо і осінь – це надзвичайне випробування для організму. І сама робота була зовсім не з легких. Це не описати словами, поки не відчуєш.
– Розкажіть, як проходила робота зокрема на зведенням стадіону Al Bayt? Можливо ви пригадуєте якісь цікаві історії, які трапилися під час роботи над цим стадіоном?
Юрій Павкін: Катар – найгарячіше місце на нашій планеті! І температура може сягати вище позначки у 40-50 градусів! Працювати у таких умовах – майже як у відкритому космосі! Пити воду треба чітко по хвилинах, інакше можеш проґавити момент і тебе скрутять судоми, тоді взагалі можна знепритомніти. Катарська зима – це наше тепле літо з температурою +28 - +35. Тому, власне, найкращий час роботи – з жовтня по травень.
Ігор Іванина: Це спекотні країни, де понад пів року нестерпна спека, працювати було потрібно в нічну зміну. Треба бути фізично та морально готовим до такої роботи. З листопада і до квітня – можна жити. Літом температура сягає+50 градусів, зимою +20.
Микола Попович: Команда з України була поділена на декілька невеликих бригад. До складу кожної бригади входили працівники з Індії та Непалу. Їхню англійську ми розуміли краще, аніж вимову офісних працівників, які досконало нею розмовляли.
Юрій Павкін: Робота у проекті цікава і водночас дуже інтенсивна. Працювали 5 днів на тиждень по 10 годин. П’ятниця для мусульман священний та законний вихідний день. Замість того щоб відпочивати до сходу сонця, ми бігли 5 кілометрів до Перської затоки, щоб поплавати у морі. Також у цей день (у вихідну п’ятницю) відвідували різні цікаві місця у Катарі, зокрема столицю країни – Доха. Про це взагалі можна говорити нескінченно: про культуру, природу, архітектуру. Це наче інший світ, інша планета! Чого тільки варте плавання у морі, коли починає світитися та розмножуватися планктон. Вода від дотиків під час плавання починає сяяти! Це просто неймовірно! Таке залишається у спогадах та серці на все життя!
