«У нас один варіант – перемога»: волонтерка з Тернополя вже два місяці перебуває на передовій

Опубліковано в Історія тижня Автор  soroka 05.07.2022

Тернополянка Ольга Данченко волонтерить від початку війни. Жінка активно проводить збори коштів та забезпечує захисників всім необхідним.

Останні два місяці вона перебуває на передовій разом з захисниками. Ольга каже, там небезпечно, однак допомагати воїнам набагато легше, коли на власні очі бачиш, що їм потрібно. Впродовж цього періоду Ольга особисто придбала потрібні військовим речі на суму більше як 2 000 000 гривень.

Про волонтерство та військовий побут жінка розповіла «Сороці».

Далі – від першої особи.

Волонтерством займалася завжди

До війни я була директором дитячого табору, організовувала відпочинок для малечі. За освітою – вчитель фізкультури, я себе реалізовувала у професії вчителя. Окрім цього, активно подорожувала, займалася творчістю. Також постійно волонтерила, щоправда, тоді в трохи іншому напрямку. Здебільшого організовувала всякі проєкти в дитячих будинках, будинках пристарілих та брала участь у тих, які займаються людьми без домівок.

Війна застала у Києві

24-го лютого о 5 ранку я прокинулася у батька в Києві. Перші 2 тижні ми були там. Це був Оболонський район, напрямок Гостомеля на виїзді з столиці.

З першого ж дня ми почали їздити на блокпости і спілкуватися з хлопцями, в той час активно організовувалася київська територіальна оборона. Ми штурмували весь Київ, шукаючи необхідне, багато спілкувалися з АТОвцями, які казали, що і де можна дістати. Носили хлопцям їсти, забезпечували їх одягом. Тобто робили максимально все, щоб полегшити їх роботу.

До мого батька у столицю приїхали наші друзі, тоді нас було семеро. За ці 2 тижні ми познайомилися з багатьма військовими. Тоді все якось формувалося і волонтерство також. Згодом ми прийняли рішення їхати до Тернополя.

У Тернополі відкрила свій гуманітарний склад

З першого дня у Тернополі почала «штурмувати» логістичні склади. Я мала запити від київських військових та тих, хто в той час були в Києві. Закривала їх різними способами: місцеві склади, власні кошти, допомога з-за кордону тощо.

До Тернополя ми приїхали разом з киянами та жителями Маріуполя, тут всі разом волонтерили. Відкрили свій невеликий склад, там почали всю допомогу сортувати та щодня відправляти.

Потроху наш напрямок діяльності звузився до допомоги військовим. Як тоді, так і зараз, я розумію, що захисники – перші на забезпечення кого нам потрібно працювати, щоб виграти цю війну. 

Якось до мене подзвонив мій знайомий. Він тоді збирався виїжджати на передову. Запитав, чи є в мене потрібні йому речі і я запропонувала йому приїхати за ними. Він – директор магазину мобільних телефонів і аксесуарів, тож взамін на взятий у мене каремат, шкарпетки та інші основні речі він привіз мені багато зарядних пристроїв для воїнів, бо знав, що вони потрібні. Ми поспілкувалися всього кілька хвилин, але в той день для мене все почалося.

Перший збір закрила за 2 дні

Хоч я знала, що ця людина професіонал і їде він до професіоналів, але все ж хвилювалася. Розуміла, що небезпека там дуже велика. Ми почали спілкуватися кожного дня і звичайно я постійно запитувала, що їм треба. Одного разу він попросив батареї до дрону і я почала шукати кошти.

Знаєте, на той момент сума у 9 тисяч здавалася мені якоюсь нереальною. Я не знала, як мені дістати ці гроші, але переступаючи через свої страхи, таки оголосила про збір. За 2 дні у мене була потрібна сума. Батареї купив друг у Польщі, а привіз батько. Він також волонтерить, тож має дозвіл на виїзд за кордон. Звідси я відправила їх хлопцям, але все це, звичайно, зайняло час. Впродовж цього періоду ми постійно спілкувалися. Вони хвилювалися, як я збиратиму гроші, я переживала за них, щодня чекала дзвінка. Склалося так, що поки батареї приїхали, вони були вже неактуальні і їх передали іншим підрозділам. Був потрібен новий дрон.

Разом з батареями він коштував близько 130 000 гривень. Після вдало зібраних 9 тисяч (від чого я була у приємному шоці), я оголосила збір на 130 і успішно його закрила. Дрон придбали тим же способом, що і батареї раніше. Так ми і почали працювати. Запити все збільшувалися, тож це перестало лякати і я просто робила все необхідне.

Тоді темп роботи був такий: зранку встаєш, щось їси, йдеш на склад. Впродовж дня постійно в телефоні, бо триває збір і потрібно опрацьовувати якусь інформацію. Обідаєш консервами, ввечері приїжджаєш валячись з ніг, миєшся, не їси і лягаєш спати.

В такому ритмі ми з моєю командою пропрацювали ще десь місяць, а тоді хлопці запропонували мені приїхати до них, щоб побачити ситуацію на власні очі.

Тоді сказала: їду на тиждень

Є така практика, що ті волонтери, які дуже щільно працюють з певними групами військових, приїжджають у гості.

Зі зброєю я дружила з 2015 року, спортсменка і  маю багато різного досвіду в житті: закінчила навчання на ліцензованого бортпровідника (стюардеса), я їздила на курси, які організовувало Міністерство надзвичайних ситуацій, займалася туризмом. Тобто якісь основи були і найголовніше – не було страху, тож я почала шукати для себе амуніцію.

З цим було важко. Був потрібен бронежилет, каска і жіноча форма маленького розміру, якої не було ніде. Щоб трошки себе «вдіти» на передову, мені знадобилося 2 тижні. Коли їхала, мала дві футболки, дві пари штанів, кросівки, фліска чоловіча розміру «М» (іншої не знайшла) та позичені каска з бронежилетом.

Я тоді сказала: їду на тиждень – подивитися, познайомитися вживу. Не можу сказати, що я здивувалася, коли приїхала, навпаки – була готова до того, що тут відбувається. Двічі було дуже страшно. Але тут нарешті познайомилася з хлопцями.Умови мене теж не здивували: вода була, світло теж, але не було газу. Так, можливо було гаряче, вибухи поблизу, але це було цікаво і повністю змінилися всі цінності.

Організовую все від лікування та харчування до навчання для хлопців

Я розуміла, що потрібно повертатися додому, але мені не хотілося їхати. На місці стає зрозуміло, як працювати стосовно забезпечення.

Потім ми переїхали у інше місце ротою. Потрібно було забезпечити побут, починаючи від елементарного: місце для сну, постіль, засоби гігієни, харчування. Це все те, чим мені потрібно було займатися. Дівчатка на штабі допомагали з оформленням документів, а вже на місці я піднімала владу, шукала волонтерів тут, на сході, ми зав’язали дуже гарну комунікацію.

Наприклад, був потрібен автомобіль, тож я відкрила збір. Машину знайшли в Британії, викупити та привезти її сюди допомогли друзі, тож я повернулася у Тернопіль, щоб його доукомплектувати. Їдучи, я розуміла, що це ненадовго.

Бронежилет віддала і організувала собі інший (той, який зараз зі мною), форми стало більше і з’явилося розуміння, що ще потрібно. Коли ти безпосередньо у зоні бойових дій, то вже краще розумієш потреби, знаєш, яке воно має бути та де це все взяти.

Я приїхала до Тернополя. Забрала автомобіль, провела техогляд, переклеїла його, доукомплекувала потрібними світловими та звуковими засобами та привезла цей автомобіль хлопцям. Це зайняло у мене 4 дні.

З того часу пройшло півтора місяці і увесь цей період я тут, з ними. На сьогодні я особисто закрила потреби роти на більше як 2 000 000 гривень.

Методи були різні: збір коштів, допомога з-закордону, організація аукціону. Тобто всіма можливими і неможливими методами я працюю для того, щоб потреби закривалися. Наприклад, зараз я збираю кошти на прилади нічного бачення.

Поки я тут у ролі волонтера організовую все – від лікування до харчування, технічні потреби, навчання для хлопців. Є речі, якими не хочеться забивати голови штабу, адже можу тут взяти це на себе. Відповідно цим я щодня й займаюся. Їхати до Тернополя змісту немає, адже на місці питання вирішуються набагато швидше. Так, це небезпечно, але більш ефективно.

Поки наша робота побудована так: зранку встаємо, я слухаю, що потрібно хлопцям і починаю працювати з міською владою, з меценатами, волонтерами, фандрейзингом. Займаюся пошуком всього необхідного.

Надихають люди та наші перемоги

Я працюю з добровольцями. Тут кожна людина вибрала цей шлях самостійно, люди, які пішли за ідею, за країну. І це неймовірно цінно.

Кожного дня я стараюся зі всіма знайомитися, адже всіх я спочатку не знала. Завжди запитую, що означає позивний, чи є бойовий досвід, ставлення сім’ї до військової служби. Стараюся розрадити в психологічному плані, вони легко йдуть на діалоги. Кожного дня я слухаю неймовірні історії. Багато хлопців з бойовим досвідом, багато тих, хто залишив роботу в інших країнах і приїхали сюди воювати. Звичайно, це надихає. Надихають перемоги наші навіть невеличкі. Люди обрали цей шлях, вони розуміють, чому тут і це надає сили.

Тим, хто в тилу: у нас один варіант – перемогти

Тим хто в тилу, я б хотіла сказати лише одне: ми переможемо тільки разом. Тривалий час я теж була в тилу. Переїхавши на передову, зрозуміла, що все, що робиться там, це – 50% нашої перемоги.

Не забувайте про те, що війна триває, навіть якщо ніхто з ваших знайомих чи близьких не воює. Потрібно бути готовим до того, що зараз такий час і нам потрібно буде відмовитися від чогось, від якихсь благ. Кожному хочеться піти в кафе або поїхати на море, або якось ще кайфово провести свій вільний час. Але не забувайте, що зараз потрібно донатити на армію та допомагати.

На передовій я стикнулася з тим, що серед переданих нам речей багато неякісних. Насправді дуже шкода, тому що ці гроші можна було витратити на щось корисніше. Тож закуповуючи щось для захисників, пам’ятайте, що купляти варто лише якісні і справді потрібні речі.

У нас є лише один варіант закінчення цієї війни – перемога. Іншого просто немає. Але виграти ми можемо лише разом. Тому не забувайте, будь ласка, щодня зранку дякувати, що прокинулися. Ви живете завдяки тим людям, які тут віддають свій час, своє здоров’я, а дехто і життя. Допомагайте їм і тоді ми точно переможемо.

Прокоментувати:

СОЦІУМ

16.08.2022 soroka
Палатний: «Українська команда» передала для захисників рації та прибори нічного бачення
Волонтерський штаб «Українська команда» відправив на передову рації, прибори нічного бачення та інше спорядження для…

Подорож вихідного дня

15.10.2021 soroka
Монастирок на Тернопільщині притягує і мандрівників, і пересічних людей, і глибоко віруючих
Монастирок – маленьке село в Борщівському районі, розташоване у надзвичайно мальовничій місцевості поблизу Касперівського каньйону.…

Місто в кадрі

DSC_3820.jpg

Наші_контакти

Про_нас

Інформаційно-аналітичний портал «СОРОКА» з 2013 року висвітлює життя Тернополя та області, розповідає актуальні новини, зачіпає проблемні теми та знайомить з цікавими краянами.