Ольга Тедеєва – одна із тих, кому вдалося виїхати з Енергодара Запорізької області у перші дні окупації.

Вже майже 4 місяці місто тимчасово захоплене російськими загарбниками. Саме в Енергодарі знаходиться Запорізька атомна електростанція, яка є найбільшим енергетичним об'єктом не лише в Україні, а й у Європі.

Разом із двома доньками Мартою і Веронікою та матір’ю Анною Ольга Тедеєва знайшла прихисток на Тернопільщині.

Своєю історією жінка поділилася із «Сорокою».

«Коли всі казали, що почнеться війна, я думала: що за маячня?»

Ольга Тедеєва взагалі не вірила, у те, що розпочнеться повномасштабна війна. Вона пам’ятає кожну секунду ранку 24 лютого. Каже: ніколи не забуде ні цього дня, ні дня, коли в Енергодар зайшли рашисти.

– Я дуже рідко дивлюся телебачення, у мене взагалі немає телевізора. Але рано-вранці 24 лютого чомусь вирішила увімкнути ранковий випуск новин. Ведучі розповіли, що коїться щось незрозуміле, а через кілька хвилин ефіру повідомили, що в Україні оголошено воєнний стан. У батьківських чатах нічого не писали, тож я повела дітей до школи. Через годину телефонує старша донька і крізь сльози каже: «нас всіх вб’ють». Я терміново прибігла до школи. Вчителька налякано сидить і читає новини у телефоні, а в дітей – істерика, яку ніхто не вгамовує. Я вирішила взяти ситуацію у свої руки і кажу: «Вмикайте музику і танцюйте. Все буде добре, нас ніхто не вбиватиме», – розповіла Ольга Тедеєва.

Це був останній день, коли діти були у рідній школі, зазначає жінка. Вже через кілька днів окупанти прорвалися до Енергодара.

«Ми були впевнені, що в Енергодар рашисти точно не зайдуть»

Оскільки в Енергодарі знаходиться одна із найбільших АЕС Європи, то місцеві були переконані, що туди окупантам точно не вдасться прорватися.

– Ще наприкінці осені я часто чула розмови про те, що почнеться війна, але вважала, що це маячня. Ну як таке можливо у ХХІ столітті? Я була переконана, що навіть якщо якісь вибухи і будуть, то це затягнеться максимум на 2-3 дні. Усі мої знайомі з Енергодара теж були впевнені, що в наше місто росіяни точно не зайдуть. Ну як? У нас же найбільша атомна станція. Хто їх до неї допустить? Багато людей навіть переїхали в Енергодар з інших міст, бо вважали що у нас дуже надійно. Та не так сталося, як гадалося, – поділилася Ольга Тедеєва.  

Тисячі людей вийшли проти російських танків

Жінка каже, окупанти прорвалися на Запорізьку АЕС в ніч з 3 на 4 березня.

– Коли почалися розмови, що на Енергодар наступають вороги, тисячі містян зорганізувалися і вийшли на блокпост. Першого березня приїхав один російський танк, люди вийшли з українськими прапорами і він від’їхав. Наступного дня танків було кілька, але вони теж від’їхали. Ми гордилися собою, що вдалося окупантів відігнати. А третього березня мер повідомив, що понад сто одиниць важкої техніки рашистів наближаються до міста. Вороги обстріляли блокпости та мирне населення, тож нас закликали залишатися вдома. У результаті запеклих боїв орки прорвалися на атомну станцію. Це була пекельна ніч. Місто маленьке, тож було чутно кожен постріл, кожен вибух. Ми з подругою і дітьми сиділи в укритті і не знали, що буде далі, вже пити йод чи ще ні. Окупанти вбили двох військових та цивільного, які захищали Запорізьку АЕС, і провалися на територію атомної станції, – зазначила Ольга.

«Я не могла уявити, що на вулиці зустріну російського вбивцю»

Ольга Тедеєва розповідає, колони ворожої техніки з літерою z «розгулювали» містом та мародерили.

– До нас приїхали не ті підлітки, які на відео розповідають, що «нічого не знали, їхали на навчання», а ті, які навчені вбивати людей. Ще в перший день вони викрали всі продукти з магазинів. Ні їжі, ні грошей в банкоматах не було, – пригадує жінка.   

Попри те, що у повномасштабну війну Ольга не вірила, та все ж напередодні зібрала тривожні рюкзаки для себе й доньок.

– У перші дні березня я прийняла рішення: якщо рашисти зайдуть в місто – ми з дітьми та мамою одразу евакуюємося. Я не могла собі уявити, як це я буду йти містом, а поряд буде зі зброєю йти російський вбивця. На Тернопільщині у нас проживає рідня. Був план їхати туди. У перші дні, коли окупанти прорвалися, зник інтернет, не було зв’язку. Тож повідомлення про евакуацію від мера ми побачили аж 9 березня. За годину зібралися і прибули на місце. Автобус відвіз нас в Запоріжжя. У мирний час ця дорога займає 2,5 години, а ми їхали 11 годин. Нам пощастило, бо це був єдиний раз, коли приїжджали безкоштовні гуманітарні автобуси. Потім люди виїжджали лише власним транспортом. На блокпостах їх залякували окупанти, наказували повертатися, – розповіла Ольга.   

У Запоріжжі Ольга з доньками та мамою переночували, а наступного дня сіли на евакуаційний потяг.

– Ніякого розкладу потягів, звісно, не було, тож ми просто чекали. Поїзд їхав не за звичним маршрутом. Заради безпеки нам не повідомляли, де будуть зупинки. Але, на щастя, потяг таки зупинився у Тернополі. Це була важка дорога – і морально, і фізично. В одному плацкарті їхало по 16 людей, – поділилася жінка.

«Дітям сказала правду – почалася війна!»

Ольга розповідає, донькам Марті та Вероніці вона розповіла усю правду про війну.

– Діти переймають настрій батьків. Коли ми спокійні, то й вони спокійно все сприймають. Я не вигадувала дітям ніяких історії, не казала що все це – гра, не малювала ілюзій, а розповіла, що росіяни напали на Україну. Після важкої дороги доньки сказали мені, що їм не було страшно, – підкреслила жінка.   

Чат підтримки

Про реальну ситуацію у різних містах Ольга дізнавалася з бесіди у соцмережі, яку створили її шкільні друзі напередодні 24 лютого.

– За кілька днів до війни я ходила на зустріч учасників шкільної команди КВК. Минуло 16 років відтоді, як ми закінчили школу. Напередодні зустрічі створили чат, у якому обмінювалися інформацією, а після – фотографіями та відео з святкування. Саме ця переписка стала для мене чатом підтримки. Ми усі  з різних куточків України. Хтось – з Києва, хтось – з Дніпра, хтось – з Запоріжжя. Кожен розповідав про те, що коїться у його місті, – розповіла Ольга Тедеєва. 

Здавалося, що потрапила у паралельну реальність

Вже четвертий місяць Ольга намагається прийти до тями після пережитого.

– Коли я приїхала в Тернопільську область, моральний стан був жахливим. Тиждень окупації зламав мене. Здавалося, що я потрапила у паралельну реальність – у Тернополі спокійно, у крамницях все є, люди живуть, працюють. Тим часом в Енергодарі рашисти вбивають українців, залякують, насаджують «рускій мір».  Я пробула в окупації тиждень, але здавалося, що вже ніколи не повернуся до того психологічного стану, який був до війни. Нещодавно моїй порузі вдалося виїхати з Енергодара. Вона пробула в окупації понад 100 днів. Минулого тижня тут, у Тернополі, я приводила її до тями, – зазначила жінка.

Директором школи призначили електрика

Частина знайомих жінки поки не змогли виїхати з Енергодара. Вони розповідають Ользі, що зараз коїться у місті.

– Окупанти викрали більше ста людей. Їх катують, б’ють струмом. Особливо страждають державні службовці. Викрадають тих, хто висловлює проукраїнську позицію. Людину відпустять тільки якщо, вона скаже, що підтримує «расєю». Мій друг їхав забирати людей в Маріуполь і потрапив в полон до окупантів. Три місяці від нього немає ніяких звісток. Кажуть, що орки «засудили» його до 15 років. Зараз рашисти в Енергодарі впроваджують рублі, «затарюють» крамниці російськими товарами. Є й ті, хто вже «перезувся» і заробляє, розширяє свій бізнес. З вересня загарбники готуються розпочати навчання вже у «російській школі». Директором призначили електрика, – розповіла Ольга.

В Енергодарі залишила власний дитячий садок

В рідному місті Ольга Тедеєва мала приватний дитячий садок, тож на новому місці з усіх сил намагалася знайти роботу в цьому ж напрямку. Облаштувати життя у Тернополі було нелегко, каже жінка.

– Оренда квартири вартувала 15 тисяч і більше. Це була не підйомна сума для мене. Я не чекала допомоги від держави, тож одразу почала шукати роботу. В Енергодарі у мене був приватний дитячий садок. Роботу цьому напрямку я почала шукати і в Тернополі. Якось зайшла у дитячу кімнату на БАМі. Там святкували дитячі дні народження. Я запропонувала організувати літній табір. Ми з власниками поспілкувалися і дійшли згоди, – розповіла жінка.

На шляху трапляються лише ті, хто допомагає

Жінка зазначає, Тернопіль – дуже комфортне місто для життя, а тернополяни завжди готові допомогти.

– Я їздила до бабусі на Тернопільщину кожного літа, але була тільки на вокзалі, звідти – в село. Минулого року вперше прогулялася Файним містом. Тоді воно мені здалося не дуже розвинутим. Але зараз я побачила велике та комфортне місто з сучасною інфраструктурою. Усе дуже компактно, немає транспортного навантаження, у будь-який куточок Тернополя ти можеш дійти пішки. Усі люди, які трапляються мені на шляху у вашому місті, це ті, хто допомагає. Я переїхала у пусту квартиру, а з допомогою тернополян вже за два тижні наповнила її меблями та технікою. У чатах переселенців часто читаю про те, що їх хтось образив, дорікнув чимось, та зі мною таке не траплялося. Я щодня працюю, не ганяюся за гуманітаркою, знайомлюся з тернополянами і оговтуюся від пережитого! – підсумувала Ольга Тедеєва.