У творчому доробку тернопільської художниці Христини Боднарук – понад кілька сотень робіт.  Більшість з них – портрети, що вражають своєю схожістю з натхненними їх людьми.

Нещодавно художниця стала однією з митців, які отримають грант Президента України на реалізацію свого творчого проєкту у 2022 році.

Про задум майбутнього проєкту, мистецький шлях, власні роботи та джерело натхнення Христина Боднарук розповіла «Сороці».

Художниця каже, хоч потяг до творчості був завжди, малювати почала у 8-му класі.

– З першого класу я займалася вокалом, скрипкою і фортепіано. Тоді не думала, що буду малювати, а рідні були впевнені, що стану музикантом. Мій дідусь був художником. Він завжди показував мені приклад, але тоді не розуміла його мистецтва до кінця, бо була малою. Для цього мені знадобилося трішки більше знань. Вже у віці дорослішому, більш усвідомленому, я зрозуміла, чим хочу займатися. Тоді вже знала, що це має бути образотворче мистецтво, – пригадує мисткиня.

Вивчати основи живопису довелося в швидкому темпі, аби наздогнати однокласників, пригадує Христина Боднарук.

– Я навчалася в школі мистецтв імені І. Ґерети, перейшла з музичного відділення на образотворче. Малювати почала пізніше, ніж всі хто там був. Вони на той час вже знали штриховку та композицію, тобто розумілися на тому, що  роблять. Так вийшло, що я не починала вивчення живопису з основ, які іноді здаються нудними, – говорить художниця. – Базу пройшла дуже швиденько і одразу почала вивчати «найсмачніше»  – портрети та пейзажі. Це було набагато важче. Кажуть, ази завжди складно вчити, а в такому темпі це було як важче, так і цікавіше. Коли дуже довго працюєш з основами, починаєш втрачати інтерес, а так вийшло, що в мене він тільки розгорівся.

Зараз художниця створила вже понад кілька сотень робіт олійними фарбами. Велику кількість з них було втілено під час навчання.

Христина Боднарук розповідає, час, потрібний для створення однієї картини, залежить від її розміру.

– Якщо це невелика робота, я можу працювати над нею 3-4 дні або до тижня. Якщо вже більша, то, звичайно, трохи складніше. В цьому випадку на картину йде від двох тижнів, місяць або навіть півтора, – каже художниця. – Також це залежить й від мети створення. У випадку, коли завдання – вималювати до максимуму, тоді працювати над роботою доведеться довше. Якщо картина повинна передавати швидкість мазку та свіжість, тоді створюється вона швидше. Проте, час, звичайно, не пов'язаний з тим, наскільки хорошою буде робота.

Найбільше подобається працювати з портретами, зізнається художниця.

– Мені цікаві люди та вивчення їх емоцій, психології. Взагалі я люблю соціум і комунікувати з ким-небудь. Люди – це ті хто творить історію, архітектуру та все інше. Тому мене цікавить вивчення їхніх характерів, – говорить Христина Боднарук. – Крім того, працювати з портретами мені подобається і з технічної точки зору. На обличчі людини є багато деталізацій, як я їх називаю «смачних моментів» – тих, що привертають увагу. Наприклад, відчуття простору на обличчі. Його передати важко але дуже цікаво. Це ніби скульптура, але у 2D.

Художниця працює у жанрі реалізму, тож неодноразово доводилося чути про схожість власних картин з фотографіями. Однак Христина Боднарук зізнається, що таке порівняння їй не до душі.

– Я  люблю фотографії і вони прекрасні, але їх можна зробити телефоном або фотоапаратом. Коли ти працюєш над роботою місяць, а її порівнюють з фото, стає образливо, бо час витрачений на картину був набагато більшим, ніж час на те, щоб зробити світлину, – говорить мисткиня. – Тому я не люблю цього порівняння.  Тим більше коли так кажуть, складається враження, що аналізу художником з фотографії не було. Тобто нічого свого він не вклав в цю роботу, хоча це і не так. Коли людина бачить картину і не помічає різниці між фото та живописом – це не дуже добре. Бо це означає, що художник не зміг її змінити, подати щось в своєму ключі по композиції чи кольору. Не показав, що є різниця між живописом і фото.

Вже невдовзі художниця розпочне роботу над грантовим проєктом. Зізнається, як тільки їй повідомили про отримання гранту, спочатку навіть не могла повірити.

– Спробувати мені порадили працівники Тернопільського обласного художнього музею. Я з ними добре спілкуюся  і ці люди дуже допомогли з заповненням документів. Крім того, я радилася з своєю подругою біологом, яка неодноразово подавалася на гранти. Навколо мене багато  хороших людей, які мене підтримали в цьому, – пригадує Христина Боднарук. – Коли сказали, що я отримала грант, якось не могла повірити… Це вперше я намагалася щось таке зробити і вийшло. Тому я досі сильно здивована. Так, ніби вже все підтвердили, але поки не почну активно працювати над проєктом – не повірю.

Першими подробицями про полотна Христина Боднарук поділилася з нашими читачами.

– В планах створити три великих роботи розміром 2 метри на 150 сантиметрів. Портрети людей різного віку в українському національному одязі. Я ще поки не впевнена, але наразі задум картин – охарактеризувати українську людину: менталітет, пройдений шлях.  Кажуть, що можна відрізнити будь яку національність через характерні риси обличчя. Побачити, скільки людина сміялася або працювала. Наприклад, від частої роботи на городі шкіра обвітрена. З віком наші риси обличчя трохи змінюються залежно від наших умов життя. Саме це я б хотіла відобразити у роботах, – зізнається художниця.

Христина Боднарук додає, що творити її надихають інші українські митці.

– Живопис для мене це, напевно, все, що в мене є. Тобто, я не бачу себе кимось ще, тільки художником. Не знаю  більше нічого такого, що ще могло б мене настільки надихати іти далі та розвиватися. Це та сфера, в якій я хочу розвиватися, досягти свого максимуму і намагаюся це робити, – зізнається художниця. – Надихають мене мої колеги, які теж малюють і яких я знаю. Всі вони розуміють, наскільки складно зараз бути художником. Однак, все ж вони розвиваються, йдуть своїм шляхом і намагаються показати іншим як це. Саме це і додає мені натхнення.