Тернопільська школярка отримала головну роль у відомому українському серіалі (фото)
Тернополянка Вікторія Смакоуз у 13 років уже підкорила з телеекранів усю країну.
Дівчинка зіграла одну з головних ролей в другому і третьому сезонах відомого українського телесеріалу про рятувальників – «Виклик».
Про свою героїню, зйомки та акторський шлях вона розповіла «Сороці».
Перша велика роль – у «Виклику»
Дівчинка каже, перший акторський досвід здобула в рідному місті.
– Близько року я навчаюся в медійній школі і вже знімалася в короткометражках. Нам роздавали сценарії, розповідали, що потрібно знати про персонажа і як його відіграти,– зізнається Вікторія Смакоуз. – Однак, моя перша велика роль звичайно у «Виклику», бо ці зйомки були більш масштабними.
Взяти участь в кастингу запропонувала наставниця медіашколи – Тетяна Гнатюк-Фірташ, говорить акторка.
– Після заняття викладачка запропонувала відіграти пробу до всеукраїнського серіалу. Мені надіслали уривок тексту, а я мала відтворити його на камеру й надіслати відео кастинг-менеджеру, – пригадує дівчина. – Участь брала не лише я, тому тривало це дуже довго – приблизно до пів дванадцятої ночі. На роль претендували ще троє дівчаток віком десь 14 – 15 років. Тобто, однолітки героїні. Я думала, що шансів у мене немає, але таки спробувала й приблизно за тиждень-два дізналася, що пройшла. Одразу подзвонила мамі й не могла стримати емоцій.
З Богданною зовсім не схожі
Героїня Вікторії – Богданна Клименко, донька-підліток майора ДСНС Геннадія Клименка.
Характером дівчата зовсім не схожі, тож спочатку перевтілитися в Богданну було складно, зізнається Віка.
– Ми з нею абсолютно різні. Вона самовпевнена, має звичку хизуватися тим, що її батько рятувальник. В реальному житті я б ніколи так не робила. Не розумію, для чого оцінювати когось за батьківськими досягненнями. Адже це їхня робота, не моя і хизуватися немає чим. Однак Богданну це не зупиняє, – розповідає акторка. – Вона – та дівчина, котра завжди шукає пригод, але потрапляє в халепи. Я поводжуся набагато спокійніше.
Дівчина розповідає, що граючи роль вперше, не могла зрозуміти поведінку свого персонажа.
– Спочатку нам з нею було складно. В першій моїй сцені Богданна привела однокласниць до батька на роботу – хотіла провести екскурсію. Попросила допомоги в тата, але він відмовив, бо мав працювати. Після цього дівчинка почала «сипати сіль на рани» та звинувачувати його в розлученні з матір’ю, – каже Вікторія. – Я дивилася, як Богданна розмовляє зі своїм татом і була в шоці. Сама, напевно, так зверхньо спілкуватися з батьками не змогла б, тим більше висловлювати їм претензії перед друзями. Щоправда, від Богданни таки дещо змогла перейняти – вміння не ставити думку інших у пріоритет.
«Спочатку було враження, ніби я в переповненому вагоні метро»
Зйомки практично всіх сцен проходили в Києві й могли тривати від ранку до самого вечора.
– Загалом, мене викликали на два знімальні дні, але бувало, що доводилося приходити на майданчик через день. Ми могли зніматися 7 годин підряд, бувало – менше або більше. Якось нас викликали о 6-й ранку аби відзняти сцену з пожежею. Звичайно, все залежить від ролі. Головним героям доводилося приходити на знімальний майданчик практично кожного дня, – пригадує Вікторія.
Перші сцени давалися найскладніше, однак далі – звикла, каже акторка.
– Коли лише приїхала на зйомки, було дуже страшно. На майданчику приблизно 30 осіб, всі знімають, довкола галас, а я стою і не розумію, що відбувається. Трусяться ноги, руки, стараюся заспокоїтися і зрозуміти як інші до цього звикають. Таке враження наче я зайшла в заповнений вагон метро, – говорить дівчинка. – Потім, звичайно, адаптувалася. На зйомках панувала комфортна атмосфера і я здружилася майже зі всією знімальною групою. В останній день в мене ніби комок у горлі застряг – я не хотіла щоб це закінчувалося. Мені настільки сподобалося, що навіть не помічала, як проходить час.
Вісімнадцятий поверх та вісім метрів під землею: де саме проходили зйомки
В серіях «Виклику» відображено роботу рятувальників, тож без небезпечних сцен не обійшлося.
– Думаю, першим з таких для мене став епізод із вогнем. Знімальна група відтворила на екрані сумнозвісну історію пожежі, яка трапилася в Одеському коледжі економіки, права та готельно-ресторанного бізнесу півтора року тому. Але в цій сцені я просто спостерігала за подіями збоку. Далі був дах і це набагато страшніше, – розповідає дівчинка. – За сюжетом, моя однокласниця хотіла звідти стрибнути, а я прийшла слідом аби зупинити її, заспокоювала, пропонувала поговорити. На початку думала, що просто триматиму її позаду, однак сказали, що ми обидві маємо бути на краю 18-поверхового будинку. В мене не було слів.
Зрештою, вдалося досягти компромісу з режисеркою і зйомки перенесли на іншу будівлю.
– На даху – повноцінний парапет, а внизу змогла розміститися знімальна група. Поки домовлялися про зйомки минуло напевно дві години. На вулиці спека, я в страхувальному обладнанні, дехто з акторів – в рятувальних костюмах, бойовках. Було важко і страшно, звичайно. На одну із серій мені знайшли дублера. Ми були настільки схожі, що люди не могли зрозуміти, хто перед ними, – пригадує тернополянка. – Пізніше я мала лізти в каналізаційний колектор. За сюжетом, Богданна впала туди рятуючи песика. Пам’ятаю, мене ще запитували, чи не боюся замкнутого простору. Там зніматися було легше, але дуже холодно, бо я лише в кофтинці й лосинах.
«Мамо, мене взяли на головну роль»
Мама дівчинки, Тетяна Смакоуз зізнається – почувши про роль вперше була шокована.
– Віка одразу сказала мені, що бере участь в кастингу. Через деякий час дзвонить, а я не можу зрозуміти, плаче вона чи сміється. Раптом каже: «Мамо, мене взяли на головну роль». Я не могла зрозуміти, як це буде відбуватися і скільки часу ми проведемо в Києві. Деталі нам повідомили лише за 3 дні до зйомок, – пригадує жінка. – Звичайно зараз дуже задоволені, бо бачимо, що дитині подобається і в неї виходить. Для мене головне, що Віка щаслива і їй у кадрі комфортно.
Тетяна Смакоуз каже, що вперше доньку на екрані побачила випадково.
– Пам’ятаю, тоді разом з бабусею просто перемикали телеканали і натрапили на «Виклик». Ми навіть не знали яка серія, але я почула знайомі слова зі сценарію і зрозуміла, що от-от з’явиться наша акторка, – пригадує мама дівчинки. – Коли бачиш свою дитину на екрані, то спочатку навіть не віриш. Ніби й тішишся, але до кінця, не можеш усвідомити, що зараз по телевізору справді бачиш свою дитину.
