Тернополянка Людмила Дрозд вже більше шести років створює іграшки з валяної вовни.

Роботи дівчини, радше схожі на мініскульптури, ніж на забавки, приковують погляд незвичним стилем та фантазією авторки.

Про створення ляльок з вовни та кераміки Людмила Дрозд розповіла «Сороці».

– Вперше ідея створювати такі іграшки з’явилася, коли я просто побачила валяну брошку на пальто знайомої. Мені дуже сподобалося як ця річ виглядає, тож одразу в неї запитала про матеріал. Потім пішла на майстер-клас. Відтоді створюю свої скульптури і з кожним роком їх вдосконалюю, – говорить тернополянка. – Намагаюся втілити в життя ідеї, що приходять в голову. Часто співпрацюю з художниками, які малюють ескізи для іграшок.

Свої роботи дівчина називає як «скульптурами», так і «іграшками». Людмила Дрозд зізнається, зараз більшість її робіт створені швидше для дорослої аудиторії.

– Раніше я більше робила саме іграшки для дітей. Й зараз деякі роботи нагадують забавки, якими можна гратися, в той час як інші більше схожі на художні ляльки, тендітні і створені щоб ними милувалися, а треті  – на скульптури які можуть стати частиною декору оселі чи приміщення, – розповідає дівчина. – Вовна не дуже цупкий матеріал, тому для дитячих іграшок вона не практична. Якоїсь чіткої класифікації немає, але з вигляду одразу зрозуміло, лялька це, скульптура чи іграшка.

Найбільше серед робіт Людмили тварин, як вигаданих так і цілком реальних.

– Колись я створювала копії людей. Мої роботи є навіть на альбомі музичного гурту «Tik Tu». Тоді скульптури пробувала робити глиняні з вовняними елементами. Однак зрозуміла, що мені це не дуже подобається. Не знаю в чому причина, проте більше до душі створювати вигаданих персонажів, а не людей, – говорить тернополянка.

Задуми для нових іграшок приходять випадково, зізнається дівчина.

– Наприклад, два роки тому мені подарували колекцію вінтажних китайських масок, і я тривалий час не знала, що маю з ними робити. Потім вирішила використати їх для серії іграшок. Спочатку  в моїй уяві виникли трішки лякливі ведмедики, однак потім я передумала. Так з’явилася моя остання колекція кішок в китайських оперних масках, – пригадує Людмила Дрозд. – Можливо, це сталося тому, що в мене оселилася кішка, за якою я почала часто спостерігати. Її вигини мені настільки сподобалися, що їх захотілося відтворити і поєднати з маскою.

Час створення та матеріали завжди залежать від самої ляльки.

– Якщо це дуже деталізована робота, вона може зайняти і тиждень. Насправді все залежить від величини роботи, її складності та наявності дрібних елементів, над якими треба посидіти довше. Деякі іграшки навпаки можу зробити за два-три дні, коли присвячую їм по 6 годин, – говорить дівчина. – Якщо це має бути конкретний персонаж, то звісно я шию йому одяг, щоб він був схожий на свого прототипа. Якщо ручки або личко скульптури мають бути більш витонченими – додаю кераміку. Щоб робота була цікавішою, використовую різні техніки. Всі елементи створюю своїми руками, крім тих, які  можу знайти вже готові. Наприклад, очі.

Людмила Дрозд каже, що серед власних робіт улюбленців має багато, однак зізнається, що одна з скульптур таки запам’яталася найбільше.

– Якось ми з художником створювали серію рідкісних тварин. Серед них був Довгоп'ят. Він мені дуже подобався. Коли довелося його надсилати, я довго вагалася над тим щоб залишити його. Довгоп’ят насправді був особливим і я часто про нього згадую.