З роботою журналіста знайомі, мабуть, усі. Щодня ви переглядаєте новинні сюжети, читаєте статті та дізнаєтеся щось нове про життя міста й області. Та чи задумувалися ви, що знаєте про людей по той бік блакитного екрану? Для більшості робота журналіста завершується з вимкненням камери або фотоапарату, хоча насправді за кадром залишається найцікавіше.

До професійного свята "Сорока" поспілкувалася з журналісткою тернопільського телеканалу TV-4 Діаною Петровською та розпитала про вибір професії, типові робочі будні та рутину по-журналістськи.

За словами Діани, пов’язати життя з журналістикою вона не мріяла, а освоювати цей фах взялася після… медицини.

— Я навчалася в Житомирському медичному інституті, закінчила його з червоним дипломом. Вже на останньому курсі постало питання, що робити далі: поступати на лікаря, йти працювати за професією чи, можливо, якось змінити спеціальність. Медицина як наука мені дуже подобається, але на практиці я зрозуміла, що це — зовсім не моє, а працювати на роботі, від якої я не отримую задоволення, не хотіла, — зізнається Діана Петровська. — Ще з дитинства я доволі творча: постійно щось співаю, пишу і кілька років професійно займалася танцями. Тож розуміла, що мені потрібна більш творча професія. Почала перебирати  варіанти і одним з них і була журналістика. Я ніколи не мріяла стати журналісткою чи телеведучою, але розуміла, що ця професія доторкається до творчості й вирішила спробувати. Здала ЗНО й вступила до Тернополя. Чесно кажучи, ткнула пальцем в небо, але попала. І кардинально змінила життя. 

З телеканалом вперше познайомилася вже під час навчальної практики, а трохи пізніше повернулася вже у ролі журналіста, розповідає дівчина.

— Перші рази, коли я йшла на зйомки, це було страшно, було хвилююче. Коли телевізійник йде на зйомку, в голові має приблизну картинку: в кого буде брати коментар і що треба для відеоряду. В мене такої картинки тоді не було через нестачу практики. За рік роботи багато що змінилося, а зараз на зйомках почуваюся комфортно. Бувало навіть таке, що можу йти на подію, не знаючи конкретно що відбувається. Просто треба швидко піти і відзняти. Я приходжу, орієнтуюся вже на місці і в голові є картинка, як має виглядати сюжет, — каже журналістка.

У середньому робочий день журналіста триває 8 годин, проте все залежить від конкретної ситуації розповідає Діана Петровська.

— Буває що на 7-му годину треба виїжджати на зйомку, а інколи після такої зйомки вечірній ефір, на якому треба бути координатором чи оператором дзвінків. Ти засиджуєшся на роботі до пів десятої. А є дні коли приходиш на 10:30 і в 14-й вже вільна, бо зробила свою роботу, але це рідкість. Робота займає багато часу,  — розповідає Діана.

Щодо створення одного новинного сюжету, то тут все також доволі неоднозначно, адже на його створення журналіст може витратити від години до кількох днів.

— Можна зняти сюжет за 15 хвилин і прописати його за півтори години, а можна коментарі та відеоряд знімати два дні просто тому, що люди не мають можливості в один і той же час прийти на зйомку. Вже зібраний матеріал можна зробити за годину, якщо він простий. Коли сюжет потребує дуже кропіткої роботи через великий об’єм або дуже цінну інформацію, то пишеться близько трьох годин. Але найменший час, за який написала сюжет, — 20 хвилин, — говорить Діана Петровська.

Попри поширену в суспільстві думку, журналіст — не панацея від проблем.

— Взагалі це доволі небезпечна і відповідальна робота. Ти маєш донести людям важливу, достовірну інформацію. Чомусь, люди дуже часто думають, що журналісти — вирішення всіх проблем. Але це не так. Ми просто передаємо інформацію, доносимо, висвітлюємо її, але не вирішуємо проблему, — говорить дівчина.

Діана розповідає, що для неї робота це, перш за все, — люди, яких журналістика дає можливість зустріти.

— Для мене це нестандартна, незвична і непостійна професія. Адже, йдучи на роботу, ти не завжди знаєш, що будеш робити чи куди поїдеш на зйомку, але, в першу чергу, це спілкування. Я екстраверт і обожнюю знайомитися з новими людьми, а на роботі це відбувається майже кожного дня, — додає Діана Петровська. — Для мене журналістика це просто кайф. Я зрозуміла, що це — моє, знайшла себе в ній. Не знаю, чи перегорю я, чи моя любов до журналістики колись стихне, але зараз я кайфую кожного дня. Прокидаюся з думкою, що я люблю свою роботу і це моя велика мотивація. Я розумію, що це важка, справді важка і нервова робота, але через неї я можу реалізувати свій потенціал, свої сильні сторони. Журналістика дуже комплексна і допомагає по-новому подивитися на себе і на світ загалом.