«Робота в таких екстремальних умовах – урок на все життя»: історія ліквідатора аварії на ЧАЕС з Тернопільщини

Опубліковано в Історія тижня Автор  23.04.2021

Уже 35 років минає з дня аварії на Чорнобильській АЕС – найбільшої техногенної катастрофи в історії людства, яка кардинально змінила долі тисяч людей та зробила кількасот квадратних кілометрів української землі непридатною для життя.

Військові, пожежники, лікарі, водії й представники інших професій відправилися в епіцентр пекельного вогню, аби врятувати життя мільйонів. Серед них – тернополянин Олександр Деркач. Чоловіку був 21 рік, коли він без вагань подався у Чорнобильську зону й ступив в боротьбу з невидимим лихом. Олександр Станіславович очолив військовий пожежний підрозділ.

Напередодні Дня Чорнобильської трагедії і Міжнародного дня пам’яті жертв радіаційних аварій та катастроф Олександр Деркач поділився з «Сорокою» власною історією ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

– Офіційно повідомили про аварію на Чорнобильській АЕС через 7-9 днів. До того люди чули про вибух хіба що з іноземних каналів – «Голос Америки», «Німецька хвиля». Українці в той час слухали їх підпільно, бо такі ЗМІ глушили різними засобами радіоперехоплення. Радянська влада заявила, що в країні сталася страшна катастрофа лише через місяць, – розповідає Олександр Деркач. – У школі ми вивчали, що таке радіація, як вона впливає на організм та яка доза є смертельною для людини. У підручниках з фізики писало, що смертельною для організму є доза до 50 рентген в годину. Я добре запам’ятав цю цифру. Під час ліквідації наслідків аварії ми вимірювали радіацію дозиметром ДП-5. За його даними, цифра була у рази вища, аніж 50 рентген. 

«Не було ЗМІ, які б могли розповісти про катастрофу»

Чоловік розповідає, що більшість людей розуміли складність ситуації, однак на той час не було засобів масової інформації, які б могли чесно розповісти про катастрофу. Більшість архівних документів почали розсекречувати вже у часи незалежності.

– 12 квітня я прийшов зі строкової служби в армії, а 26 квітня сталася аварія. Одразу після травневих свят я пішов у військовий комісаріат і попросився, щоб мене призвали на ліквідацію наслідків аварії. Мені було відмовлено у призові. Але пройшов деякий час і мені зателефонували: «Якщо маєш бажання, то в тебе є така можливість призватися на позастрокову службу і поїхати в Чорнобиль». Звісно, я погодився. Це був поклик душі. Тернопільщина під час катастрофи не стояла осторонь. У перші дні аварії було прийнято майже 400 сімей, яких евакуювали із чорнобильської зони, їм надали житло. Вважаю, що евакуйованих людей наш край прийняв дбайливо та гостинно, каже Олександр Деркач.

«Коли відправився в Чорнобиль, було 21…»

Попри юний вік, Олександр Станіславович не боявся їхати у Чорнобиль. Єдине хвилювання було пов’язано з тим, чи зможе такий молодий хлопець керувати цілим підрозділом.

– Я добре знав, куди відправляюся і передбачав, наскільки важко буде, але страху не було. Були деякі хвилювання щодо того, чи зможу я керувати цілою ротою – людьми, які майже удвічі старші за мене. Як молодому командиру мені було страшно тільки через це. Але, як виявилося, я дарма хвилювався, бо вдалося знайти спільну мову з усім підрозділом, пригадує Олександр Деркач. Рідним я сказав, що їду у відрядження в Коростень, хоч на підсвідомому рівні ми всі розуміли, що це насправді за відрядження.

Олександр Станіславович наголошує, що аварія на Чорнобильській АЕС поділила його життя на «до» і «після».

– Робота в тих екстремальних умовах – урок і досвід на все життя. Я навчився знаходити вихід із складних ситуацій, гасити пожежі. Чорнобиль – великий урок не лише для мене, а й, думаю, для цілого світу. Катастрофа стала для усього людства екватором життя, поділила його на «до» і «після», перевернула свідомість, наголошує чоловік.

 Олександр Деркач порівнює вибух на ЧАЕС з пандемією коронавірусу. Каже, і в той час, і зараз ворог – невидимий, однак від того не менш підступний.

– У 1986 році ми масово одягнули респіратори та ватно-марлеві пов’язки, аби запобігти впливу радіації. Схожу ситуацію маємо й зараз – уже понад рік ходимо у захисних масках. На початках аварії у зв’язку з поганою організованістю профілактичної роботи не вистачало засобів захисту, однак через деякий час їх було більше, аніж достатньо, зазначає Олександр Деркач.

Жили в наметовому містечку на полі, харчів було вдосталь

Військово-пожежна рота, якою керував Олександр Станіславович, мала у своєму підпорядкуванні десять одиниць пожежної техніки. Військові машини АРС займалися дезактивацією доріг, будинків, дерев від радіації.

Олександр Деркач розповідає, частина ліквідаторів проживала у гуртожитку медичного училища, в школах та дитсадках, а військово-пожежний підрозділ – у польових умовах.

– Було облаштовано наметове містечко. Великі намети – для особового складу, а для офіцерського – дерев’яні модульні будинки. Усі військові частини, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, дислокувалися в селах Оране та Радча, – каже  Олександр Деркач. – Щодо харчування, то воно було на дуже високому рівні, за покращеними військовими нормами. Їсти ягоди з дерев та пити воду з криниць було заборонено, оскільки все було заражене радіоактивною пилюкою.

Обов’язковим засобом захисту для всіх, хто заїжджав у зону, були респіратор або марлева пов’язка, яку ще називали «лепесток». Для ліквідаторів, які працювали в особливо небезпечних місцях, засоби захисту були іншими – костюми ОЗК, спеціальні фартухи та халати, зазначає Олександр Деркач.

Боліла голова, а слина була коричневою

У перші дні катастрофи величезні території обробляли йодом, пригадує чоловік.

– Деякі ліквідатори казали, що відчувають присмак заліза у роті. Це, мабуть, саме через йод. Аж слина була коричневою. Скаржилися на головний біль, але я тоді був молодим, то значного погіршення самопочуття не спостерігав. Багато людей були в стресі. Все-таки постійні розмови про шкідливість радіації далися взнаки й на психологічному рівні, каже ліквідатор аварії на ЧАЕС.

У Чорнобиль – вперше за 35 років

У понеділок, 19 квітня, Олександр Деркач разом з іншими ветеранами-ліквідаторами з Тернопільщини відвідав Чорнобильську зону відчуження. Чоловік розповідає, природа відчула на собі вплив радіації – там досі росте шипшина аномальних розмірів, а довжина соснових голок сягає 15-ти сантиметрів.

– Ми відвідали місця та маршрути нашого військово-пожежного батальйону. Для мене це була перша поїздка за останні 35 років. Раніше я був противником того, що у зону відчуження з’їжджаються туристи, але зараз побачив, як все організовано, тому змінив свою думку. Туристичні поїздки в Чорнобиль перевертають свідомість. Одна справа почитати про катастрофу чи подивитися фільм, а зовсім інша – побувати у місті, яке враз завмерло, перейнятися духом боротьби за життя людства. Держава та туристичні компанії зараз проклали там безпечні та дуже пізнавальні маршрути, які допоможуть і юним, і старшим зрозуміти, що до ядерної енергетики потрібно відноситися з відповідальністю, аби в майбутньому уникнути таких страшних катастроф, каже Олександр Деркач.

«Серіал Чорнобиль потрібен світові, хоч деякі факти перекручено»

Олександр Деркач також поділився враженнями від перегляду популярного серіалу «Чорнобиль» від НВО.

– Такий серіал дуже потрібний, він притягнув увагу всього світу до Чорнобильської катастрофи. Дав відповіді на певні питання, які назріли в суспільстві. Правда, серіал має характер американського бойовика, а деякі факти перекручено. Наприклад, щодо падіння вертольоту. Насправді це трапилося у жовтні, а не в травні. Причиною була не радіація, а те, що пілота засліпило сонце. Однак загалом «Чорнобиль» дуже корисний серіал, резюмував Олександр Станіславович. 

«Держава дбає про чорнобильців недостатньо»

Сьогодні Олександр Деркач очолює ГО «Тернопільська обласна організація інвалідів Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України».

– Нашу спілку засновано у 1992 році, коли було ухвалено закон про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС. Спершу ми просто зустрічалися, аби поспілкуватися, а зараз мета організації – захист прав та інтересів ліквідаторів, – пояснює голова спілки. – За останні 35 років держава внесла понад 60 змін до законодавства щодо ліквідаторів аварії на ЧАЕС, однак всі вони зовсім не покращили, а тільки погіршили соціальний стан чорнобильців. Тому ми об’єдналися, аби відстоювати права ветеранів-ліквідаторів на всіх рівнях влади, а в нашій області таких осіб майже 39 тисяч. Для кожного призначено різні види пільг та компенсацій. Держава дбає про чорнобильців недостатньо, тому ми змушені боротися за свої права.

На головному фото: Олександр Деркач та його заступник Богдан Лисий 

Інші світлини – пресслужби Тернопільської ОДА 

Прокоментувати:

СОЦІУМ

06.05.2021 soroka
Фермерське господарство «ГАДЗ» цього року висадить 250 тисяч дерев нового саду (відео)
У господарстві «ГАДЗ» на Бучаччині розпочали висадку нового саду. Заплановано висадити 250 тисяч саджанців яблунь.…

Подорож вихідного дня

23.06.2020 Ольга Бажан
Золотопотіцький замок: бюджетна подорож на вихідних
Карантинні обмеження внесли свої корективи у плани туристів, однак жителі Тернопільщини мають чимало цікавих місць…

Місто в кадрі

DSC_3810.jpg

Наші_контакти

Про_нас

Інформаційно-аналітичний портал «СОРОКА» з 2013 року висвітлює життя Тернополя та області, розповідає актуальні новини, зачіпає проблемні теми та знайомить з цікавими краянами.