Музикантка з Бережан Романна Білоус (Човальовська) три роки тому переїхала до Мадриду. Жінка відправилася в іспанську столицю без бандури, але згодом зрозуміла – жити без неї не може.

Сьогодні бережанка – диригент хору у Грецькому православному соборі імені Андрія та Димитрія, що в Мадриді, активна учасниця іспансько-українських концертів та фестивалів.

Про сприйняття української музики за кордоном, важливість бандури у житті та особливості її звучання Романна Білоус розповіла «Сороці».

Любов до музики – з садочку

Першим музичним наставником для Романни Білоус у Бережанській школі мистецтв ім. М. Бездільного стала Олена Антонівна Слабодух. Після цього бережанка вступила до Тернопільського музичного училища ім. С. Крушельницької, де гри на бандурі її навчала Ольга Орестівна Козій. З 1991 року Романна Білоус працювала викладачем в Підгаєцькій музичній школі, а згодом перейшла працювати у школу мистецтв ім. М. Бездільного в Бережанах. У лютому 2018 року жінка переїхала до Мадриду.

– Ще з дитячого садочку я проявляла цікавість до музики. Моя вихователька навіть казала: «Рома, ти ще змалку співала та “бумкала” на різноманітних інструментах, у мене навіть чорно-білі фото є із твоїх концертів». Любов до музики – у мене в крові. Мабуть, передалося це від батькової родини. Із дитячих років це захоплення переросло у щось більше. Спершу я думала вступати у школу мистецтв на арфу, бо дуже подобалося її звучання, однак потім таки вибрала бандуру, хоч зовсім нічого не знала про цей інструмент, – розповідає Романна Білоус.  

З першою бандурою нерозлучні вже 34 роки

Першу бандуру жінці придбали батьки тоді, коли вона вступала в училище, у 1987 році. З того часу з інструментом Романна Білоус майже не розлучалася.

– Першу бандуру батьки відкупили в колишньої учениці моєї вчительки. Вона також з Бережан. Кілька років після цього придбали ще одну – новеньку, однак саме та перша бандура є для мене найкращою. Я повернулася до неї, а тепер не розлучаюся. Це – свого роду реліквія, яка дуже допомогла у становленні мене як музиканта, – говорить бандуристка. – Люблю свою бандуру за милозвучність, дзвінкість, легкість. Ніколи не проміняла б її на інший інструмент, хоч і має вже тріщини.

Сучасна бандура є прототипом старосвітської

Будова бандури постійно змінювалася, удосконалювалася – збільшувалася кількість струн, поступово покращувалося звуковидобування, пояснює жінка.

– Старосвітська бандура має дещо глухе звучання, хоч я з цим і не стикалася. спосіб гри на ній – харківський. Він полягає у тому, що можна грати обома руками по цілому діапазоні бандури, ліва рука перекидається і довільно грає так, як і права. У сучасному інструменті спосіб гри – чернігівський. Ліва рука грає тільки на басах, а права – тільки на приструнках, – підкреслює Романна Білоус.  

«Ну як без музики?»

У Мадрид Романна Білоус поїхала без бандури, але за кордоном зрозуміла, що без цього інструменту не уявляє свого життя.

– У церкві в Мадриді я познайомилася з поетесою Лесею Утриско (Воробець). Під час спілкування розповіла її про свою любов до музики, але бандури в Мадриді на той час зі мною ще не було. Думала, їду на заробітки, ну яка музика там може бути?! Леся каже мені: «Рома, ну ти ж творча людина. Чому залишила бандуру?». Я подумала й попросила доньку передати інструмент, – зазначає жінка.

Вперше Романну Білоус запросили зіграти на заході до Дня незалежності у 2018 році, де вона познайомилася із творчими людьми. Відтоді запрошень на концерти та фестивалі побільшало. У листопаді 2020 року бережанка навіть озвучувала відкриття виставки українського художника Івана Марчука у Мадриді.

Виставка Івана Марчука, 2020 р.

Іспанці цікавляться бандурою, хоч цей інструмент для них є чужим

Музикантка розповідає, іспанці цікавляться бандурою й називають її неординарним інструментом. Багато з них хочуть й собі освоїти навики гри.

– Іспанцям цікаво дізнаватися щось нове про нашу культуру, традиції,  національні костюми. Бандура також викликає у них неабияку цікавість, але якогось бандурного розвитку тут немає, бо інструмент для Іспанії – чужий. Вони його слухають, розпитують мене. Кажуть: «Це – арфа?». Я розповідаю, що ні, бо в арфи м’якший звук, а бандура – автентичний український інструмент. Такого більше ніде немає, хіба що в Канаді, і то в діаспорі. Їм цікаво, як грати, якщо є так багато струн, – каже Романна Білоус. – У Мадриді немає такої великої української діаспори. Тут є невеликі згуртованості наших письменників, співаків, танцюристів, але концертів зараз не проводять, поки не вщухла пандемія коронавірусу.

Кожна школа у Мадриді має свої музичні гуртки, розповідає бережанка.

– Тут є українські школи, їх ще називають «суботні». Кожен навчальний заклад має свої музичні гуртки – навчають гри на кларнеті, скрипці, віолончелі, флейті, піаніно. Особливо цінується в Іспанії гітара, без неї фламенко не існує. Звісно, є й приватні музичні школи, які надають платні послуги, – говорить Романна Білоус.  

Бандура відкриває друге дихання

На чужині музика стала для жінки способом відновити душевний спокій та хоч на нетривалий час перенестися думками в Україну.

– Музика для мене тут – не просто хобі, а релакс, відновлення душевного стану. Бандура підтримує мене в різних ситуаціях, допомагає відпочити від нелегкої фізичної праці. Беру інструмент у руки – відкривається друге дихання, – підкреслює жінка. – Інколи у громадському транспорті іспанці здивовано поглядають, що я везу такий великий інструмент, адже бандура важить вісім кілограмів. Однак вони дуже виховані люди, тому запитувати соромляться.

Бережанка передає вітання краянам й наголошує, коли вщухне пандемія, намагатиметься ще більше популяризувати українську бандуру в Мадриді й навчати гри на ній всіх охочих.