Тернополянка Катерина Мельничук вже понад рік власноруч створює ляльки. Яскраві кольорові феї та мінікопії власників не лише тішать око, а й допомагають позбутися негативних емоцій.

Майстриня розповідає, любов до м’яких ляльок зберегла з малку, тож після народження малюка вирішила створити іграшку своїми руками.

— Ідея створити таку ляльку власноруч прийшла до мене після другої дитини: декрет, малеча, рутина, а енергії — повно. Побачила в мережі схожий виріб і вирішила спробувати. Найбільше хотілося зробити це для донечки , — розповідає пані Катерина. — Я колись мала таку іграшку в дитинстві, обнімала її, заспокоювалася й хотіла того ж доні. Потім ляльку побачила знайома і попросила зробити таку ж. З цього все й почалося.

Створювати ляльки Катерина Мельничук вчилася за відеоуроками іноземних майстринь. Жінка каже, на одну таку іграшку в середньому йде тиждень.

— Найперше, що я роблю — оцінюю, чи є в мене в наявності необхідні матеріали. Якщо ж ні, потрібно замовляти в інтернет-магазині. Створення однієї ляльки затягується на тиждень: очікування доставки потрібних деталей і робота, але я — людина емоція.  Буває, що образ мені може настільки сподобатися, що виріб буде готовий за один день. Все залежить від натхнення і наявності матеріалів в мене на руках, — розповідає лялькарка.

Створення портретної ляльки процес творчий, проте є і монотонні аспекти роботи, розповідає пані Катерина.

— На початку мені присилають фотографію людини. Оцінюю, наскільки я зможу максимально точно відтворити образ. Буває, одразу кажу, що я не зможу цього зробити, бо на ляльці неможливо відтворити такі дрібні деталі — це стосується деяких елементів одягу. Я можу це створити, але це виглядатиме некрасиво. Потім оцінюю, скільки часу піде на цю ляльку. Далі – пошиття тіла, — розповідає Катерина Мельничук. — Найбільше не люблю вивертання — щоб лялька добре стояла тіло має бути з двох тканин, які треба вивертати дрібними голками. Це наймонотонніша частина роботи, що я дуже не люблю. Далі йде набивання тіла, кріплення рук і ніг. Після цього потрібно намалювати викрійку – сантиметрова стрічка, олівець. Перекладаю на тканину і шию з цього одяг.

Останнє, з чим працює майстриня, це волосся та лице ляльки. Катерина Мельничук розповідає, що саме обличчя передає характер господаря.

— Вже наприкінці я закріплюю волосся і роблю личко, щоб бачити образ загалом. Але перед цим дивлюся, чого не вистачає в ляльці. Якщо мене все влаштовує — закріпляю волосся і лице, — каже тернополянка. — Найбільше мені подобається малювати лице, от тоді видно характер і емоції людини. Візуально можна додати більше рум’ян в гору – тоді здається, що людина більше посміхається, а вниз, навпаки, – менше.

Всього Катерина Мельничук створила близько ста ляльок. Перші роботи майстрині своїх господарів знайшли за межами України — в Англії, Америці, Іспанії та Канаді.

Однією з особливостей виробів лялькарки є відсутність посмішки в більшості іграшок. Пані Катерина пояснює, це — психологічний прийом.

— Деякі батьки хочуть посмішку, бо лялька для дитини, проте секрет моїх робіт в тому, що рота немає. Зараз люди звикли подавлювати свої емоції. Ця лялька транслює емоції власника. Я завжди кажу про це людям: подивіться на ляльку, вона засмучена чи вона усміхається? Обніміть її і притуліть до себе, коли вам сумно. Навіть в дитинстві в нас була іграшка, яку ми захищали і нам було комфортно. Тому ці ляльки такі особливі, бо це відтворення емоцій власника, — говорить жінка.

Портретна лялька відрізняється від м’якої феї не лише живим прототипом, а й більшою кількістю елементів, емоціями та призначенням, розповідає майстриня.

— В портретній ляльці більше деталей, вражень. Вона життєва, тоді як фея швидше казкова — вона віднесе людину в дитинство. До того ж, створювати за фотографією легше, бо я бачу конкретну людину, її образ і розумію, хто вкладе в неї свою енергетику. Коли я працюю над феєю, не знаю хто її забере, — розповідає майстриня. — Вона яскрава, емоційна і знайдеться людина, яка відчує її. Кожна лялька знаходить свого господаря. Всі мої роботи мають секрет  — в них є сердечко. Конкретно намальоване червоне серце. Я завжди кажу, що сердечко знайде своє сердечко і буде його зігрівати.

Головне завдання м’яких фей та мінікопій — подарувати людині емоції, легкість, каже Катерина Мельничук.

Попри те, що більшість готових ляльок – дівчатка, є серед них і хлопчики.

— Для мене важливо, щоб лялька не валялася і не лежала у кутку, а цінувалася. Мої перші роботи одна мама замовила для дітей-спортсменів і це зараз їхні талісмани. Вони беруть їх з собою на змагання та нагородження, — розповідає пані Катерина. — Зараз планую  показати мамам, що є ще хлопчики, бо переважно в мене замовляють дівчаток.  В нас не прийнято хлопчикам дарувати ляльку, але все залежить від сприйняття.

В подальшому пані Катерина мріє проводити майстер-класи та вчити людей створювати м’які ляльки своїми руками. Пояснює, зараз для цього не вистачає часу та простору для зустрічей.