Тернополянка Олександра Журавльова вже понад два роки разом з сім’єю мешкає у Канаді. До переїзду жінка працювала вчителем, а зараз закінчує навчання за спеціальною програмою для іноземців, щоб отримати можливість викладати в Калгарі, де зараз проживає.

Пані Олександра пів року працювала на групі продовженого дня та проходила практику у місцевій школі.

Про те, чим канадська школа відрізняється від української жінка розповіла «Сороці»

— Перше – це організація роботи. В Україні з дітьми переважно працює вчитель початкових класів, а потім класний керівник, який курує навчання від п’ятого класу до випуску з школи. Тут вчитель змінюється щороку. Крім того, щороку перетасовують учнів на паралелі, — розповідає  Олександра Журавльова. — Вони роблять це, щоб запобігти булінгу. Таким «перемішуванням» дітей вчать пристосовуватись до нового колективу, комунікувати. Також це потрібно щоб перезнайомити учнів та уникнути порівняння класів – один кращий, інший гірший.

Пані Олександра каже, що це також дозволяє зменшити навантаження на вчителя.

— Вчителю, звичайно, трохи легше, бо працює завжди в одному класі. Наприклад, лише в першому. Вже має напрацьовану програму, назбирані матеріали і добре знає, як взаємодіяти з першокласниками, — каже вона.

У Канаді роблять більший акцент на практичні навички, говорить пані Олександра.

— Знання ділять на декларативні і процедурні. Декларативні – це інформація (табличка множення, дати), а процедурні це вміння зробити щось. Вони роблять більший акцент на процедурні знання. Діти мають вміти мислити. Тому іноді школярі дивували мене своїм відповідями на запитання. Вони по-дорослому розумні, — зазначає вона.

Відрізняється й організація навчального процесу.— Ми звикли, що в нас 6 уроків і перерви. Тут такого теж нема. Два уроки поспіль, а після — велика перерва. Потім знову. Спочатку мені здавалося, що це важко. Але я була на уроках і сама їх проводила, але як практикант. Практично все заняття проходить у вигляді гри, — говорить жінка. — Немає шаленого темпу навчання. Тут діти два місяці вчилися до 20-ти рахувати при тому, що математика 6 разів на тиждень. Це відбувалося граючись, повторюючи, переглядаючи відео та складаючи кубики. За ці дві години математики діти не втомлюються.

Перерва діти зазвичай проводять на вулиці, каже Олександра Журавльова.

— Як тільки дзвінок на перерву – абсолютно всі діти йдуть на двір. Тоді в школі тихіше, ніж на уроці. З одного боку для дітей це руханка, з іншого — вони не бігають по школі. На вулиці за ними слідкують чергові вчителі, — зазначає жінка. — Навіть, коли падає сніг, діти одягаються і йдуть на двір. Батьки мають перелік речей, які знадобляться в школі, тож дорослі попереджені.

За словами жінки, левова частка відповідальності за дітей покладено на батьків.

— Дуже багато відповідальності покладено саме на батьків, а не на  вчителів. Батьки попереджені про травматизм, про теплий одяг. Тому вчителька не відповідає, якщо дитина розбила носа, або під час перерви була без шапки на вулиці. Педагог пильнує всіх, але за такі випадки вони не відповідають. Батьки на початку року підписують документ, тим самим підтверджуючи, що вони повідомлені про травматизм, — каже пані Олександра. — Вчитель несе відповідальність за дітей на уроці і, якщо він черговий, то слідкує за ними на вулиці. Якщо дитина травмується – її відправляють в офіс, надають першу допомогу, при потребі викличуть швидку, але відповідальність вчителя тут знімається.