Попри те, що Канада займає друге місце у світі за чисельністю українців, про життя цієї країни ми знаємо доволі мало.

Як одягаються, що їдять та чим дихають канадці «Сороці» розповіла тернополянка Олександра Журавльова. Жінка вже понад два роки мешкає у Калгарі — місті-мільйоннику провінції Альберта.

«Привіт, як справи?»

— Як тільки я приїхала, моїм першим запитанням було: «А де місто?». Центр Калгарі —  це «висотки». Він приблизно такий же за розміром як і у Тернополі, може трошки більший, проте, це лише «висотки». Все решту – спальні райони. Ми їдемо і все, що я бачу – будинки поділені хайвеями. Це все села, села… але, я приїхала в місто-мільйонник, де ж воно? Принаймні таке в мене тоді склалося враження, — пригадує пані Олександра.

Жінка розповідає, що після переїзду не могла звикнути до манери канадців розмовляти з незнайомцями. Для місцевого населення це  — прояв ввічливості.

—  Мене дуже довго дивувала і  інколи навіть дратувала їхня привітність. Наприклад, у магазині касирка може сказати: «Привіт, як справи?», попри те, що вона мене не знає. Так само в магазинах. Люди всюди посміхаються, культура поведінки, — розповідає пані Олександра. — Вони це називають «Small talk» — коротенькі розмови, які ні до чого не зобов’язують, але це прояв вихованості, щоб просто не мовчати. На це запитання відповідаєш: «Все добре» і у відповідь можеш запитати в неї теж саме.

Є страви багатьох країн, але власної кухні немає

— По-перше, Канада – багатонаціональна країна, тут дуже багато емігрантів. Тому, напевно, чогось такого як їхня власна кухня немає. Ви знайдете індійські, китайські, тайські, італійські страви – все, що захочете. Було справді цікаво. Проте, в них є національне блюдо – путІн (авт. наголос на другому складі), — каже Олександра Журавльова. — Це смажена картопля, полита м’ясним соусом, підбитим мукою і зверху посипана кусками козячого сиру. Я люблю пекти і мене цікавили їхні десерти. Але все те, що вдалося скуштувати або купити в магазині, воно було надто солодке або смажене. Наприклад, пончики, политі цукровою глазур’ю.

Різдво — найбільше свято у Канаді

— Є багато свят. День сім’ї, День Канади – це вихідні. Люди збираються та виїжджають на пікніки. Ось це те, що вони люблять: пікнікувати, поїхати в гори, піти в похід, збиратися сім’ями. Але найбільш масове свято – це Різдво. Його святкують розмашисто, шумно, як тільки можуть. На нього купляють подарунки, які можуть готувати ще за два місяці. Прикрашають будинки, двори. Багатші вулиці в святковий період видно одразу, бо прикрашені всі дерева і кущі. Вини святкують більшість свят, радіють вихідним, але найсерйозніше ставляться до Різдва, — розповідає пані Олександра.

Головне в одязі — комфорт

За словами пані Олександри, після переїзду ставлення канадок до свого зовнішнього вигляду її сильно здивувало.

— Спочатку місцеві жінки здалися мені трохи неохайними. Звичайно, це стосується не всіх, проте більшість ходять так, як їм зручно. На вулиці можна зустріти жінок у незашнурованих черевиках або піжамних штанах. Оточуючі на це не реагуватимуть. Канадки одягаються незалежно від пори року. У нас є стереотипи, що літо  це обов’язково босоніжки або туфлі. Тут такого немає. Навіть якщо на вулиці літня спека, а дівчині хочеться одягнути чоботи, вона їх одягне, — розповідає жінка.

За словами пані Олександри, те ж саме стосується й дітей.

— Коли дивишся на дівчаток, складається враження, що вони нерозчесані. Мама могла б змалечку навчити її, що волосся на голові має бути прибране акуратно, але й батьки не надто про це задумуються. Десь мене це трохи шокувало і бентежило. Зараз вже звичніше, хоча я все одно оглядаюся на таких людей. От, наприклад, йду по супермаркеті, йдуть двоє в піжамах. В нас би так не одягнулися, а їм так було комфортно.

Марка канадця: ввічливість та посмішка

— Тут дуже багато національностей і, йдучи вулицею, ви можете зустріти кого хочете: китайці, вихідці з арабських країн, багато кольорового населення. Однак, приїхавши сюди, всі намагаються якось асимілюватися під «марку канадця»: посмішка і «Привіт, як справи?». Отак я вам опишу канадців, — розповідає Олександра Журавльова. — В них немає заздрості, пліткарства. Їх жаба не давить. Принаймні там, де я була, цього не помічала. Вони не обговорюють поза спиною.

Щоб не образити канадці стараються не вказувати на помилки прямо, каже жінка.

— Вони намагаються не казати чогось негативного, але якщо хочуть це зробити, швидко додають два позитиви. Наприклад: «Знаєш в тебе таке гарне плаття сьогодні і ти так добре зробила цю роботу, але допиши, будь ласка, бо там помилка». Щоб вказати мені на хибу, похвалили плаття і мою роботу, — пояснює пані Олександра.

«Різдво святкували самі вдома»

Олександра Журавльова розповідає, що у провінції Альберта, де вона живе, на свята ввели доволі серйозні карантинні обмеження.

— Приблизно в середині грудня було прийнято рішення закрити всі заклади харчування, спортивні заклади, салони, перукарні і, крім того, повністю обмежити зустрічі людей. В гості ми піти не могли і, відповідно, до нас ніхто не приходив. Старших учнів перевели на онлайн-навчання, а молодші учні ще до канікул доучувалися в школі, — каже жінка.

Карантину у місті люди дотримуються, бо інакше штрафуватимуть, розповідає тернополянка.

— За недотримання карантину штрафують. Без маски в магазин не зайдете: вас або попросять одягнути, або охорона вижене. Знайомі розповідали про те, що штрафували і за відвідини гостей, — зазначає вона. — Але на свята дали невелике пом’якшення – якщо самотня людина похилого віку, то вона могла приєднатися на Новий рік чи Різдво до родичів або сусідів. Всі решту мали сидіти вдома. Тож на свята ми були самі, хоч і любимо кликати друзів.

Обмеження та суми штрафу кожна провінція встановлює самостійно, говорить пані Олександра.

— Кожна провінція дивиться, наскільки справляється медична система. В нас не було ніяких карантинних обмежень, окрім масок до грудня, а потім ввели карантин, щоб уникнути масових святкувань Різдва, — каже Олександра Журавльова.