Олеся Гудима — одна з найвідоміших митців сучасного Тернопілля. Її творчий доробок налічує майже тисячу картин одну з яких зобразили на поштових марках, а виставки проводять в Україні та Європі. Полотна Олесі Гудими легко впізнати серед інших, а майстерністю вона не поступається більш досвідченим митцям.

До Дня художника «Сорока» поспілкувалася з мисткинею про творчість, натхнення та переломні моменти життя.

Попри те, що офіційно Олеся Гудима малює 13 років, портрети створює вже близько двадцяти, розповідає художниця.

— Я починала з портретів, потім перейшла до простішого мистецтва, наїв арту, а згодом — до абстракції. Зараз я повернулася до роботи над портретами, але вже додала туди все те, чого навчилася за ці 13 років. Знову малюю в абстрактному стилі, бо для мене це дуже цікаво, — каже художниця. — Мені хотілося не змальовувати форми фізичного, а заглибитися у внутрішній світ людини, слідувати за емоціями. Відтворювати те, чого ми не бачимо але відчуваємо — настрої та почуття. Я вирішила йти шляхом інтуїтивного живопису. Зараз він потужно розвивається в світі.

Мисткиня розповідає, що абстрактні полотна народжуються вже в процесі роботи без попереднього продумування зображення.

— Це допомагає людині розвивати фантазію. На початках може не вдаватися, але з часом ці нейронні зв’язки формуються і вже за кілька років такої праці видно результат. Колись мені було складно встигати за льотом думки. Хоч я вже бачила, якою має бути картина, рука не встигала її відтворювати Зараз, якщо я працюю під музику, то можу малювати в такт, якою б швидкою не була композиція, — говорить Олеся Гудима. — Я люблю малювати картини, як то кажуть, на одному подиху. Якщо працювати з таким полотном кілька днів, то поступово до початкової ідеї домішується багато інших деталей і робота виходить зовсім іншою. 

Зараз художниця працює над створенням абстрактних портретів видатних українців з використанням мистецького прийому імпасто. Зізнається, що ці роботи набагато складніші в мистецькому плані.

— Це для мене теж саме, що піднятися на одну професійну сходинку вище. Я вимагаю від себе набагато більше, аніж в минулому. Навіть візуально видно, що ця робота технічно складніша. В абстрактному портреті персонаж має бути схожий але одночасно й відмінний від реальної особи. В мене вони наче складені з клаптиків або шматочків мозаїки, — каже мисткиня.

Наразі Олеся Гудима вже завершила портрети Лесі Українки, Анни Київської та митрополита Андрея Шептицького. Зараз вона працює над відтворенням постаті Тараса Шевченка.

— Перед початком створення портрету я цікавлюся цією людиною: читаю і слухаю про неї, дізнаюся цікаві життєві історії. Деколи створенню портрету передує три місяці підготовки. Я наче підключаюся до цієї людини на емоційному рівні, а коли малюю — залишаюся з нею наодинці, — розповідає художниця. — До Лесі Українки я не могла підключитися поки не почула її вірш «Твої листи пахнуть зов’ялими трояндами». Він ніби став  гачечком — в мене пішли емоції і почало виходити. Писала портрет з двох світлин: одну зроблено, коли вона була дуже молода і другу — наприкінці її життя. Я і ніби складала з них одне лице, але око навмисне трішки змістила, щоб воно було печальніше. В живописі чим більше ти фантазуєш, тим краще.

Мисткиня розповідає, що на роботу з портретами її надихають самі особистості.

— Натхнення для портретів я черпаю з людських історій. Не всі особистості мене зачіпають, а щоб намалювати, я маю її відчути. Натхнення це наче подарунок. Інколи дуже складно одразу втілити певну ідею. Це вимагає особливого способу життя, — каже художниця. — Бувають й важкі дні, коли я відчуваю, що не можу малювати. Тоді за роботу не беруся. Такі полотна виходять дуже важкими і  на них ніхто не дивиться, бо люди, які цікавляться мистецтвом, це відчувають.

Нещодавно художниці довелося стикнутися з неприємним випробуванням у своїй мистецькій кар’єрі. Попри те, цей період допоміг їй по-новому розкритися в мистецтві.

— Це можна розділити на кілька етапів. Перший — коли тебе обговорюють. Перша виставка, перше розчарування, адже ми не все робимо на досконалому рівні. На другому – було таке відчуття, що мої соціальні ролі, я, а в середині мене такий ніби віртуальний образ художника. Я стала свідком того, як в мені розп’яли художника. Все що мені залишилось — ніби збоку з жахом спостерігати, як він розлітається на частинки. Наступного дня я прокидаюся і не можу знайти його в собі. Принаймні, я так думала, — згадує мисткиня. — Як ніби його розіп’яли до останку. Все залишилося на місці, а його нема. Потім  я побачила наче диво. Протягом чотирьох місяців атом до атома цей внутрішній художник відроджувався. Коли він повернувся, в мені появилася ще більша сила, аніж була до того.  Якщо в тобі насправді є любов до живопису, ніхто не може знищити його. На даному етапі це було найсерйозніше випробовування в моєму професійному житті.

Так вона описує власний стан після конфлікту з іншою художницею, яка звинуватила Олесю Гудиму в плагіаті зображення лаванди.

— В мене був дуже неприємний досвід. Але насправді це було для мене великим благом. Я зрозуміла це тоді, коли подивилася на ситуацію збоку. В один прекрасний день я побачила, що абсолютно по-новому підходжу до полотна, абсолютно стійкіше стою на ногах і, якщо треба, своє я буду боронити до кінця.

Пережити цей складний період мисткині допомогли прихильники і друзі та експерти у захисті інтелектуальної власності.  Вона  розповідає, що цей випадок дав їй наснаги братися за складніші роботи. Зараз художниця готується до наступної виставки, яка відбудеться вже наприкінці жовтня.

— Малювання вимагає безкорисливої любові і віддачі, – підсумовує Олеся Гудима. — Я отримала щеплення від страху сторонньої критики та внутрішні можливості, про які й не здогадувалася.