Як розповів син художника Михайло Чура, для його покійного батька малювання біблійних постатей було найголовнішою справою життя, якій віддавався наповну. Здавалося, усередині майстра нуртувало джерело, з якого завше черпав натхнення для творчої праці.

—  Пане Михайле, хто спонукав вашого батька твердо стати на стежину сакрального мистецтва?

—  Мій батько був самоучка, а вдався дуже здібним. Умів багато чого робити. Любив учитися  та охоче брався за усяке діло. Не тільки малювати, але й різьбити, мурувати, створювати скульптури вмів. Батько був переселенцем. Народився у 30-х роках у Іскані — давньому українському селі у гміні Дубецько-Перемишльського повіту. У родині було четверо дітей. Згодом сім’я переїхала до села Дарахів Теребовлянського району на Тернопільщині. Там батько закінчив лише сім класів. А потім потрібно було йти працювати, щоби прожити. От тато і вивчився самотужки робити те, до чого душа лежала. Ще з дитинства мав неабияку тягу до творчості, насамперед малювання. Свій талант не занехаяв, а підніс на неабиякі висоти.

—   Стіни яких церков збагатилися малюнками вашого батька?

—  Якось у 50-х роках художники з Львівщини розмальовували церкву в селі Дарахів на Теребовлянщині. От Ярослав підійшов до майстрів, показав свої роботи та попросився з ними на працю. Фахівці побачили, наскільки вдатно малює хлопчина, тож взяли з собою. Почав малювати, майстрам сподобалося, і так тато продовжив тим займатися. Робота ця була сезонною, однак за цей період батько чимало взяв для себе, відточив майстерність, творячи сакральні шедеври  поряд з іншими умільцями. Потім малював образи та робив розпис у дерев’яній церкві в селі Вузлове в Радехівському районі на Львівщині. Пам’ятаю, ще творив святу красу пензлем і в Архикатедральному Соборі Святого Юра та спорудах Кам'янко-Бузького району Львівської області.  На Тернопільщині замовляли у тата стінопис у храмах сіл Дарахів, Нижбірок, Коцюбинці. Приймали батька і в церквах Копичинецького району та ще багато де. Окрім мене, батько мав і дочку Лесю та Ганну. У селі тато на фермі ще працював, допомагав матері моїй. Бо одним розмальовуванням на життя не заробиш. Тож коли повертався з роботи, брався за творчість. На риштування клав картон та робив ескізи. В нього міг виникнути маленький задум, та він розширював цей образ до повноцінної картини, яку переносив на полотно.

—  Мабуть, і вам батько передав тягу до художньої творчості, зокрема до стінопису, малювання святих?

—  Хоч були малі, та дуже любили спостерігати за працею батька. Його особлива творчість надихнула й нас на малювання. А тато охоче навчав, показував, що до чого. Так ми трішки підучилися образотворчого мистецтва та й почали допомагати батькові.  Запам’ятався момент із ранньої юності, як червоними, золотистими, синіми барвами розфарбовував напис «Отче Наш». Пригадую, батько підійшов, подивився на роботу, похвалив. Трохи їздив із ним по церквам. Покійний Ярослав виконував основну роботу, а я допомагав довершувати. Колись майстри використовували не такі фарби, які беруть зараз. Розробляли фарби на основі курячих яєць, завдяки чому речовина була дуже стійкою, надійною, довго трималася, не втрачала колір, не тріскала. Понад 30 років  могли зберігатися неушкодженими малюнки на стінах з такої фарби. Можливо, деякі давні художники ще тепер так розводять матеріал для фарбування.

—  Чим вас насамперед надихали, захоплювали художні творіння батька?

—  Покійний Ярослав Семенович не вчився у художній школі, однак із майстерністю малювання міг порівнятися і з талановитими іконописцями. У батька виробилася особлива техніка малювання, яка неабияк захоплювала. Тато відтворював образи святих настільки проникливо, сильно,  що, дивлячись на його плоди творчості, здавалося, там є якась частинка живого. Ті образи у кольорі – ніби дихають. Маючи власну манеру написання картин, вкладав у кожну роботу неабияку духовність, тепло, любов, яка у тата була завдяки вірі в Господа. Що здавалося, наче якась вища сила допомагала чоловіку творити цю красу. В його роботах кожен відчував то натхнення, з яким чоловік творив, з яким жив та вірив. Його розписи чарували з першого погляду. Думаю, саме якась сила від Бога допомагала йому творити, чоловіку, який усього навчився сам.

—  Ви підмітили на початку, що батько ваш був тямущий у будь-якій справі. Мабуть, не тільки фарбами творив.

—  Вірно сказано! Тямущий! У тата постійно лягали руки до праці, до створення своїми руками чогось прекрасного. Покійний підходив до кожної справи з любов’ю, великим старання. Робив від душі. І за що би не брався чоловік, усе в нього удатно виходило. Так, було, батько почав збирати різний непотріб – пластмасові пляшки, коробки, кришки. Потів стопив увесь пластик, зробив із цього форму, в яку потім заливав гіпс та робив цікаві фігури. Свої об’ємні витвори потім розмальовував. Одна із них у селі Нижберок Копичинецького району досі милує очі людей.

На фото: Ярослав Чура

—  Певне, до останніх літ життя пан Ярослав не випускав пензля з рук?

 —  Батько залишив по собі чималу згадку, яка відгукується до нас  насамперед у роботах покійного. Окрім розмальовування церков, малювання образів на фанері, картоні, вирізьбив і царські ворота на Львівщині. Самотужки робив усі ескізи, користувався інструментами власної роботи. Перед старістю розпочав малювати образки, які, от знаєте, тримають у руках у храмах. В останні роки його спіткав параліч тіла, який супроводжувався крововиливом. Майже рік лежав у лікарні, а помер у віці 59 років. Не міг уже закінчити цю роботу. Мені доручив. Казав: «Сину, почав я, а ти довершиш!»

Спілкувалася Анна СЕМЕНКІВ