Озвучена Президентом Зеленським інформація про підготовку невідомими організаторами з Росії державного перевороту зі спробою захоплення влади викликала резонанс в медійному середовищі, але не особливо здивувала політично активну частину суспільства.

Дехто сприйняв це за спробу виправдати власну політику та окремі масові протести вже відомим прийомом – перекладанням вини на Кремль, який «розгойдує човна». І можна було б повірити таким «експертам», якби не один нюанс. Цього разу про наміри Кремля дестабілізувати Україну одноголосно заявили США, Британія та НАТО.

Для порівняння: раніше на сумнозвісний план «Шатун» в 2016 році союзники відреагували стриманим мовчанням. Зрозуміло, що жодних даних на підтвердження резонансних заяв попередньої української влади вони не мали.

Для адекватного розуміння сьогоднішньої ситуації, її варто розглядати через призму поточних відносин США та РФ, точніше запланованого на січень 2022 року саміту Байдена-Путіна. Не слід забувати, що Білому Дому критично необхідно запобігти союзу між Кремлем та Китаєм. Особливо у світлі підписання двома державами «дорожньої карти» більш тісних зв’язків у військовій сфері.

Враховуючи драматичне падіння політичних рейтингів Джо Байдена, отримати ще одну зовнішньополітичну поразку після провалу політики у Афганістані нинішня адміністрація Білого Дому просто не може собі дозволити.

Шляхом досягнення домовленостей з Володимиром Путіним, за умови прийняття Володимиром Зеленським хоча б частини сценарію, написаного у Москві та Вашингтоні, усі (крім України, звісно) отримують жаданий win-win у конструюванні статус кво.

Джо Байден зможе доповісти своїм виборцям і конгресменам, що закрив проблему конфлікту на порозі Європи. Франція та Німеччина нарешті зможуть повернутися до більш масштабних та перспективних бізнес-проектів з Кремлем. Володимир Путін отримає фактично конфедеративний поділ України з необмеженим контролем над одним із суб’єктів конфедерації, який забезпечить йому «блокуючий пакет акцій» у будь-яких питаннях, що стосуються зовнішньої політики України, а потім, згодом, і у сфери культури та інформаційної політики.

Саме таке win-win рішення і може бути запропоноване Джо Байдену на потенційній зустрічі з Володимиром Путіним у січні 2022 року. Саме для цього Кремль пішов на підвищення ставок, шляхом не тільки фізичного стягнення військ (що, до речі, є не завжди обов’язковим для початку війни), але й шляхом проведення масштабних заходів з дестабілізації України зсередини, як через свою пряму агентуру, так і через «корисних ідіотів». 

Таким чином, увесь цей розмаїтий та різнобарвний театр створений кремлівським режисером тільки для одного глядача: Джо Байдена. Йому показують, що альтернативою домовленості з Путіним буде війна. І війна не тільки з Кремлем, адже головним опонентом для Білого Дому виступає Китай.

Можливості України в цій ситуації вкрай обмежені, але все ж ми можемо показати великим гравцям, що інспіровані ззовні і зсередини протести не несуть жодної загрози стабільності державної влади в Україні, а наше суспільство готове до рішучого і одностайного опору агресору в разі ескалації збройного конфлікту.