Поки законопроект «Про систему реабілітації в Україні», переписаний із Закону України «Про реабілітацію інвалідів», завис в очікуванні доопрацювання компетентною рукою, комунальна установа Тернопільської обласної ради «Більче-Золотецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації» ефективно здійснює свої функції. Доказ цього — стабільне перевантаження закладу пацієнтами області та з усіх регіонів України.

Репутація лікарні впевнено почала покращуватися із призначенням шість років тому на посаду головного лікаря Любомира СИНОВЕРСЬКОГО. Любомир Васильович — заслужений лікар України, кандидат медичних наук, магістр державного управління і депутат обласної ради від «Народного контролю». Очевидно, що прогрес лікарні — заслуга управлінського таланту головного лікаря. Адже маючи 16 мільйонів гривень державного фінансування на рік, 4 з яких «з’їдають» енергоносії, 9 — зарплата працівникам, а 3 — податки, утримувати і розвивати заклад, наближаючи його послуги до європейських стандартів, непросто.

Нині лікарня — великий оздоровчий комплекс, що водночас може прийняти 200 пацієнтів, над відновленням і зміцненням здоров’я яких працюють 10 лікарів та 63 медсестри. Щороку тут оздоровлюють майже п’ять тисяч осіб із понад 40 показаннями кардіологічного, неврологічного, травматичного, педіатричного і терапевтичного профілів.

У 2015 році Любомир Синоверський відкрив у закладі відділення на 50 ліжок для лікування учасників АТО і зумів узяти під цей проект багато апаратури й устаткування. Учасники бойових дій та їхні родичі лікуються безкоштовно, як і інваліди І-ІІ груп та «чорнобильці» і у госпрозрахунковому відділенні.

На першому поверсі Любомир Васильович облаштував дев’ять палат для пацієнтів із обмеженими можливостями, котрі пересуваються на візках. У кожній — пристосований санвузол. А в переліку процедур — гідромасажні ванни з підйомниками.

Заслужений лікар України, кандидат медичних наук, магістр державного управління і депутат обласної ради від «Народного контролю» Любомир Синоверський

За словами заступника головного лікаря з медичної частини Наталії Скочиляс, на сьогодні обласна лікарня фізіотерапії пропонує пацієнтам 98 лікувальних процедур. Деякі з них є тільки в поодиноких закладах. Наприклад, ударно-хвильова терапія — інноваційний високотехнологічний метод лікування опорно-рухової системи, що є альтернативою консервативному й фізіотерапевтичному лікуванню (пресотерапія, суха тракція хребта, горизонтальна тракція хребта).

Ефективні й рапні обгортання, адже рапа, яку використовують у лікарні, — з Гусятина. До цього містечка на Тернопільщині з’їжджалися свого часу в два санаторії пацієнти з усього СРСР, бо гусятинська рапа ледь не втричі солоніша від тієї, що в Берегово, та ще й збагачена йодом і кальцієм. У Європі майже така сама є лише в Прибалтиці на курорті «Друскіненкай».

Добрий лікувальний ефект дає соляна печера, збудована в лікарні з кримської морської солі. Мікроклімат у ній близький до Солотвинських природних печер. Лікування випарами солі поєднується із рефлексо- і музикотерапією.

Лікувально-оздоровча база лікарні реабілітації — це різні види радонових, сірководневі, бішофітні, хвойні, кисневі, озонові, скипидарні, пиловітні та інші ванни; різні види фізіотерапевтичних методів лікування (у фізкабінеті — 50 апаратів), масажу, обгортань, витягувань хребта, аплікацій. Тут — великий зал лікувальної фізкультури та механотерапії.

— У пацієнта є багато можливостей розробити втрачені функції у нашому залі, — розповідає фахівець із фізичної реабілітації Тарас Танчак. — Тут відбуваються групові й індивідуальні заняття з інструкторами і сеанси механотерапії з відновлення навичок самообслуговування та професійної працездатності. Щоранку проводимо гімнастику, на якій одночасно присутні 70-90 осіб.

До послуг пацієнтів — плавальний басейн на понад 300 метрів кубічних води, яку дезінфікують сріблом, а такожфінсько-російська й інфрачервона сауни. Різні види інгаляцій, фітобар, арома-, клімато-, герудо- і дієтотерапія. Тут пацієнти можуть і полікувати зуби. Черг ніде немає, бо всі послуги спеціалісти надають за попереднім записом.

Хоча пацієнти потрапляють до Більче-Золотецької лікарні на підставі направлень із лікарень за місцем спостереження і мають результати всіх необхідних лабораторних обстежень, медики лікарні реабілітації проводять додаткові комплексні діагностичні дослідження і лише після цього розписують схему лікування. У закладі — своя лабораторія з кількома аналізаторами, апарати денситометр, «холтерівське» моніторування та ЕКГ і, звісно, консультації фахівців.

До послуг пацієнтів — іще й бібліотека, пральня, перукарня, крамниця, кафе, поштове відділення, автопарковка під охороною, палати покращеного планування з супутниковим телебаченням, Інтернетом, холодильником, санвузлом. Завдяки автономній котельні в закладі тепло й цілодобово є гаряча вода. За стінами лікувального закладу — мальовнича природа з цілющим повітрям із низьким радіаційним фоном — 4 мкр/год. Люди задоволені. А тим часом головний лікар мізкує, де взяти гроші.

— Державне фінансування лікарні не відповідає світовій практиці, — каже Любомир Васильович. — Мою працю держава поцінувала посадовим окладом у 4,5 тисячі гривень, коли мінімальна зарплата в країні — 3723 гривні. Нам не вистачило грошей на зарплату персоналу за січень. Я не знаю такої світової практики, щоби щось можна було зробити без грошей, а ми нині — в процесі реформування медицини. Лікарі не готові до цього, бо нічого не мають, крім фонендоскопа, халата і мінімальної зарплати. Ми не зможемо реформувати медицину за півроку чи рік без механізмів і грошей. Проте реформа — не утопія. За принципами, що вона декларує, працює світ, але він вкладає в ресурс людського здоров’я і життя колосальні кошти. Не вірю, що в Україні їх вистачить.

…На жаль, мало кому нині вистачає віри в це. Вочевидь, і самі реформатори лише вдають, що вірять. У закладі ж Любомира Синоверського віру пацієнтів живить молитва в лікарняній церквиці Святого Пантелеймона. А чи зцілять реформи медицину, замучену недолугим управлінством і хронічним безгрошів’ям? Доки заклади охорони здоров’я виживатимуть не завдяки державній підтримці, а всупереч їй чи навіть на зло? Доки держава перекладатиме болі зі своєї хворої голови на голови поодиноких фахівців, кожен із яких — один у полі воїн?