Нещодавно мій знайомий їхав у потязі й став свідком такого випадку. В телефонах пасажирів пролунала повітряна тривога. Дівчинка та хлопчик молодшого шкільного віку по черзі запитали у своїх мам, що відбувається. Обидві мами відповіли щось на кшталт «все добре, це не тут», а від додаткових питань (а діти завжди ставлять додаткові питання) просто відмахнулися.

Минуло півтора року війни, а багатьом з нас досі не хочеться завантажувати дитячі голови її кривавими подробицями. Але ж — діти завжди ставлять додаткові питання…

Я є засновником проєкту, в рамках якого за кошти міжнародних донорів буде облаштовано близько 30 шкільних укриттів у різних містах України. І кожного разу, коли я перевіряю хід робіт у Тернополі чи Харкові, я запитую: а як пояснювати дітям, чому вони вкотре змушені спускатися в підвал? І як відповідати на ті самі додаткові питання. А пояснювати дуже потрібно. Через кого це все, за що ми воюємо, з ким боремось. І, зрештою, хто ми є.

Щоб наші діти могли розуміти це самі. І, по-друге, вміли пояснити це іншим, зокрема за кордоном. Адже не кожен європеєць має чітку позицію щодо України. Є багато тих, хто не дуже розуміє, що у нас взагалі відбувається.

Якщо цього не пояснимо ми — це пояснять випускники російських шкіл. В яких повним ходом запроваджують «уроки ненависті»: всілякі «разговоры о важном» та Юнармію в стилі Гітлерюгенда. Особливо активно таке «виховання» насаджують на тимчасово окупованих територіях України — а це додаткова проблема при реінтеграції.

Здається, відповідь проста: роби, як Росія, але навпаки. Але я не згоден з таким підходом. Наше патріотичне виховання не має бути «російським зі знаком мінус». Україна — не антиросія, як би про це не кричала російська пропаганда. Кажучи сучасною медійною мовою, Україна — не функція від Росії, а оригінальний контент.

Виникає логічне питання, а про що ж цей контент? Моя відповідь — про боротьбу. І саме з цієї стартової точки потрібно вибудовувати патріотичне виховання наших дітей.

Простий приклад. Сучасні діти дивляться YouТube і TikTok. Там є багато відеороликів, знятих військовими. Наприклад: «Як 59-та бригада імені Якова Гандзюка обороняла Миколаїв». Або: «72-га бригада імені Чорних Запорожців тримає оборону».

А чи знають школярі, хто такий Яків Гандзюк? А хто такі Чорні Запорожці? Година тривоги — зручний привід розповісти їм про це! Тим паче, що історія боротьби за УНР багато в чому перекликається з боротьбою за сучасну Україну, а тому відповідає на багато сучасних питань, які ставлять діти.

Крім того, таким чином ми пояснюємо дітям, що українці є не лише борцями сьогодні, а й були борцями вчора. А це пояснення дуже важливе. Оскільки імперська, а потім і радянська пропаганда століттями створювала образ «малоросів» у бутафорських шароварах з реквізиту районного будинку культури. Які протягом всієї своєї історії не були здатні ні на що, окрім як наліпити вареників і станцювати гопака. А ще — страждати. Й співати про ці страждання сумних пісень.

Але ж «оригінальний контент» — зовсім про інше! Зокрема, про штурм Дюнкерка у 1645 році. Тоді йшла Тридцятирічна війна, й французи ніяк не могли взяти фортецю, зайняту іспанцями. Попросили допомоги козаків — і ті на чолі з Іваном Сірком фортецю таки взяли! А за 10 років до того козаки на службі у Великого Князівства Литовського виграли морський бій проти шведів біля порту Пілау. Й таких прикладів безліч — було би бажання їх знайти, впорядкувати та розповісти. Вся Європа знала українських козаків як вправних воїнів, найсильніших бійців.

А характерники? Чому б не розповісти дітям про них? Хоча б у форматі легенд і казок. Коли ти розумієш, наскільки глибока твоя культура, ти захоплюєшся нею. І коли ти з захопленням розповідаєш дітям, які сидять в укриттях, ким були їхні пращури, вони розуміють, який сильний дух стоїть за ними. Розуміють, що перемога буде за нами.

Ще один міф, який маємо розвінчувати — різні «сорти» українців. Зробити це неважко. Чи не в кожній школі зараз навчаються внутрішньо переміщені особи. Дитина з Бахмута прямо в укритті може розповісти тернополянам про себе, своє місто, своїх земляків. І таким чином наочно довести, що ніякого розколу в українському суспільстві немає, як немає ніяких «східняків» і «западенців», а є українці. У нас можуть бути різні міста, іноді трошки відрізнятися традиції, спосіб життя, але ми всі українці.

У рамках проєкту Freedom Space ми збираємо такі історії, щоб розповідати в наших оновлених укриттях. Також опрацьовуємо інші ідеї, як розповідати маленьким українцям про Україну.

Пропаганда Росії породила мем «всё не так однозначно». В чомусь це твердження слушне: у такій великій, мультикультурній та демократичній країні як Україна мусять бути різні думки, різні погляди, різні способи життя. Але всі наші діти однозначно мають вирости українцями. І однозначно — людьми.

Джерело: народний депутат Андрій Богданець для NV