У цьому переконаний аграрій та меценат, голова наглядової ради ТзОВ «Бучачагрохлібпром», засновник ФГ «ГАДЗ» Петро Гадз.

У ексклюзивному інтерв’ю він розповів про труднощі й здобутки 2021-го року, заплановані проекти та проблеми, які руйнують Бучацьку громаду зсередини.

– Петре Івановичу, яким був для вас цей рік?

– Можна сказати, що цей рік був добрий, але, на жаль, в нас продовжується війна, продовжують гинути наші люди. Не можна передбачити, коли вона може закінчитися, але однозначно, на мою думку, вона закінчиться перемогою України над ворогом.

Щодо господарської діяльності, я вважаю, що це був успішний рік: ми двома компаніями реалізували багато інвестиційних проектів.

Інвестиції на 718 мільйонів гривень

– Розкажіть, будь ласка, про інвестиційні проекти.

– На трьох молочно-тваринницьких комплексах провели реконструкцію — це в с. Соколів, Осівці і Пилява. Загальна стратегія після завершення повної реконструкції – зменшити собівартість виробництва молока, збільшити ефективність праці і на кожній фермі вийти на продуктивність виробництва молока приблизно 80 тонн на добу; покращити умови праці, зробити комфортні умови для тварин, переробку і зберігання відходів. До кінця цього року плануємо повністю завершити реконструкції. Що саме конкретно вдалося зробити в 2021 році: завершили будівництво двох доїльних залів в селах Осівці і Соколові, розпочали і завершили будівництво трьох корівників по 640 голів за новими світовими стандартами. В корівниках автоматично підтримується мікроклімат за визначенням показників вмісту аміаку в повітрі, температури та вологості, автоматично відкриваються шторки і відкривається світловентеляційний коник для оптимальної вентиляції, здійснюється підігрів води для пиття. Програмно здійснюється освітлення корівників для підтримки його на рівні не менше ніж 150 люксів, встановлено м’який матрац на кожне стійло-місце, великий кормовий стіл. Все це дає можливість тваринам бути здоровими, мати нормальну продуктивність, тобто створили для корів такі умови, щоб вони почували себе комфортно і давали здорове цільне молоко. Окрім того, ми провели благоустрій території, побудували багато бетонних доріг, влаштували лагуни для переробки та зберігання гною. Якщо нам вдасться до кінця року завершити повну реконструкцію цих трьох об’єктів, то ми маємо вийти на виробництво 240 тон молока на добу.

Німці говорять, що одна корова дає 16 робочих місць в суміжних галузях. Корова – це не тільки молоко, але й м’ясо, шкіра, адміністрування, логістика, переробка, реалізація та інші супутні галузі. Після завершення реконструкції ми вийдемо на поголів’я, яке буде мати орієнтовно 12 тисяч голів. Можете уявити, скільки буде створено додаткових робочих місць в суміжних галузях в Україні. Все молоко виробляється екстракласу, 95 % якого йде на Тернопільське підприємство «Молокія», яке є нашим партнером і яке випускає якісну продукцію, котра розходиться по цілій Україні та за кордон. В нас з ними є спільний проєкт: вони зараз переробляють 400 тон молока в добу, а роблять реконструкцію і вийдуть на перероблення 600 тон молока в добу. Щодо інших проектів: ми планували в Ліщанцях відкрити козину та овечу ферму, але на жаль, міською радою довго не надавалися в оренду земельні ділянки для обслуговування будівель, тому інвестиційний проект відтягнувся більш, ніж на пів року. Але ми цього року все-таки завеземо туди племінне стадо кіз і дійних овець і маємо намір вийти на провідні ролі в Україні у виробництві такого корисного козячого молока, яке використовується у дитячому харчуванні. Це приблизно буде 30 робочих місць для жителів сіл Ліщанці та Сороки, що дасть можливість заробляти людям на місці без потреби виїзду за кордон.

Також провели поточні ремонти ферм в Матеушівці та в селі Доброполе, де утримується понад тисяча голів овець. Ми активно плануємо розвивати розвиток вівчарства, що теж дасть можливість створити в окремих населених пунктах додаткові робочі місця. Також почалося відновлення законсервованої ферми в селі Заривинці, де планується будівництво комбікормового заводу, проектуються відповідні площадки, але про це я розповів згодом окремо — це буде наш новий інвестиційний проект. У ФГ «ГАДЗ» ми побудували та ввели в експлуатацію завод з переробки овочів, фруктів і ягід. Це побудоване нове приміщення; спроектовано, виготовлено, доставлено та змонтовано нову італійську лінію. Посаджено понад 80 гектарів нового саду, вкладено понад 10 мільйонів гривень в систему зрошення.

– Яка загальна сума інвестицій? 

- Загалом ТзОВ «Бучачагрохлібпром» інвестувало 455 мільйонів гривень, а ФГ «ГАДЗ» – 263 мільйони гривень. Разом вкладено 718 мільйонів гривень. Це кошти, які ми взяли в кредит в Райфайзен Банку та Креді Агріколь Банку, які є нашими партнерами і з якими ми працюємо стабільно більше двадцяти років. В них є довіра до нас, як до партнерів, оскільки ми завжди вчасно обслуговуємо тіло кредиту та розраховуємося із своїми зобов’язаннями. Звичайно, це величезна сума кредиту, але з Божою допомогою та відповідальним підходом до ведення бізнесу, впевнений, що ці капіталовкладення принесуть свій результат і ми вчасно погасимо всю суму зобов’язання.

– Це все колосальна праця. Вам не важко?

– У мене є хороша команда однодумців, і, якщо чесно, коли вибрати собі роботу до душі, вам не прийдеться працювати жодного дня у своєму житті.

– Петре Івановичу, на скільки збільшилися капіталовкладення ваших підприємств?

– Це не тільки моє підприємство, щоб ви зрозуміли, все що в мене є, це все під заставою в банках. І до тих пір, поки я не розрахувався із кредитами, це майно не є повноцінно моєю власністю.

Довели, що Україна інвестиційно приваблива, тут живуть порядні та працьовиті люди

– Які у Вас плани на майбутнє?

– Російські війська стоять на кордоні із Україною. Звісно, це не найкращий час для інвестицій, але ми не будемо стояти осторонь, ми будемо продовжувати нарощувати інвестиції, продовжуємо розмову з банками за збільшення кредитного портфеля. Є в нас плани щодо фермерського господарства; збільшити лінію з п’яти тон на годину на десять тон на годину. Ми плануємо побудувати центр логістики. Це дасть можливість збільшити робочі місця. Будівництво – це рушій багатьох галузей народного господарства та економіки, бо для нього потрібен метал, потрібен бетон, пісок, щебінь, дерево, електроенергія, це робота транспорту. Тому ми на досягнутому не зупиняємося і будемо продовжувати інвестувати в розвиток компанії.

– Яка ваша найбільша перемога минулого року?

– Я вважаю, що ми впоралися з таким мегапроектом – запуск лінії переробки овочів, фруктів та ягід. Ми її запроектували, зв’язалися з італійською компанією, вона її виготовила і власник компанії Анджело Россі не очікував, що ми її запустимо до 15 липня, ми запустили 7! І це була спільна перемога всього колективу фермерського господарства та компанії Россі — підрядника, який просто був ошелешений такою співпрацею та всім розказує, наскільки Україна інвестиційно приваблива та, що тут (в Україні), живуть порядні та працьовиті люди, які роблять швидко, якісно і з перспективою на майбутнє. Також вважаю перемогою те, що молочний комплекс в Пиляві вийшов на показник 50 тон на добу виробництва молока, і ми тепер загалом виробляємо і продаємо понад 120 тон молока в день, на переробку. Це один з найкращих показників по Україні, ми фактично єдина компанія, яка дає таку кількість молока екстракласу в добу. Також Асоціацією платників податків після глибокого аналізу понад 40 показників нас визнано найкращим платником податків в агросекторі України. Я теж цим пишаюся, бо для мене та всього колективу це дуже важливо.

Ми тісно співпрацюємо з Золотниківською, Монастириською, Золотопотіцькою, Трибухівською громадою, де є повне порозуміння з депутатським корпусом, головами, старостами. Я чим можу, тим допомагаю, в тому числі й у Бучацькій громаді ми зробили дуже багато соціальних проектів з старостами, людьми. На жаль, не можу похвалитися співпрацею з керівництвом Бучацької територіальної громади.

«Мені прикро, що Бучацька громада не розвивається»

– За що вам прикро в минулому році?

– Мені прикро, що Бучацька громада не розвивається, стоїть на місці, не зроблено жодного метра доріг, фактично всі надходження в громаду проїдаються, роздуті штати, громада не вкладає кошти в соціальний розвиток і взагалі не має жодної концепції розвитку громади.

– Ми живемо в дуже динамічний час, все дуже швидко змінюється. Як вам вдається за усім встигати?

– Є речі, які ніколи не повертаються — це час, слово, можливості. Саме тому потрібно не втрачати цього часу, вибирати слова і використовувати кожну можливість.

Цьогоріч відремонтують ще 16 км доріг на Бучаччині

– Що зроблено вами на посаді депутата обласної ради?

– До мене звернулися працівники, котрі працюють в садах із Язлівецької зони – це жителі сіл Язлівці, Передмістя Берем’яни, Жнибороди, це приблизно 85 людей. Під час зустрічі вони висловили своє занепокоєння станом основної дороги в цьому напрямку. Їм дуже шкода транспорту, який рухається нею, оскільки стан дороги просто жахливий! Хочу висловити подяку депутатському корпусу, який представляє Тернопільщину в Верховній Раді, Голові Тернопільської Держадміністрації Володимиру Любомировичу Трушу, керівнику Тернопільської служби автомобільних доріг Миколі Григоровичу Довгошиї, з якими я зустрівся і які мене підтримали, включили в перелік та зробили ремонт цієї дороги. Завдяки більшості депутатів Тернопільської обласної ради при підтримці Тернопільської обласної Держадміністрації, за моєю ініціативою було включено в перелік доріг, які підлягають ремонту у 2022: Пилява-Мартинівка, дорога до Нових Петликовець, Ліщанців, Заривинців; виділено кошти та відремонтовано дороги: Новоставці-Пилява (понад 4 км.), 2 кілометри дороги в с. Медведівцях, а також капітальний ремонт в с.Соколів та в Золотому Потоці. В цьому році плануємо капітально відремонтувати близько 16 кілометрів доріг в Бучацькій, Золотопотіцькій та Трибухівській громадах.

«Найбільша моя невдача та усіх жителів Бучаччини – це втрата району»

– Яка ваша вагома невдача на вашу думку?

– Найбільша моя невдача та усіх жителів Бучаччини – це втрата району. Будучи депутатом обласної ради, через недотримання обіцянки тоді чинного голови Тернопільської ОДА Степана Барни щодо збереження Бучацького району, на протест я склав депутатські повноваження. На жаль, мене не підтримав Ігор Леськів (депутат обласної ради) та голова Бучацької районної ради Віталій Фреяк. Вони зайняли пасивну вичікувальну позицію, що надалі призвело до ліквідації району, втрати багатьох робочих місць і пониження статусу міста. Згідно з планом Барни, мали б ліквідуватися Золотопотіцька та Трибухівська громада, утворитися одна велика громада в межах колишнього району головою котрої мав стати Фреяк. Звісно про існування Бучацького району ніхто з них не навіть не думав. Їх план на щастя здійснився лише частково. Але я стверджую, що винні в ліквідації району Степан Барна, Віталій Фреяк та Ігор Леськів.

– Ви часто буваєте за кордоном. Чи є суттєва різниця між європейськими країнами та Україною?

– Звісно є, але потрібно зрозуміти, що краса є у всьому, але не всім дано це бачити. Тому потрібно вчитися і цінувати те, що в нас вже є, йти до наміченої мети.

Підтримка освіти, спорту та талановитої молоді

– Знаю, що ви активно підтримуєте освіту та маєте безліч соціальних проектів. Розкажіть, будь ласка, про них.

– Під час зустрічі з директорами шкіл, багато з них поскаржилися на погане матеріально-технічне забезпечення, а частина з них – на відсутність спортзалів. Тому прийняли рішення закупити столи та супутнє обладнання для гри в настільний теніс для шкіл, які можна розмістити в простих кабінетах. Вони можуть забезпечувати відповідний фізичний розвиток дітей. Навесні плануємо провести турнір серед учнів цих шкіл на базі Трибухівської громади. Про це теж, думаю, буде повідомлено більш детально ближче до події. Торік встановлено вісім дитячих ігрових майданчиків на території різних громад. Підтримуємо талановиту молодь, зокрема 30 найуспішніших учнів Бучачинни одержують щомісячні стипендії в розмірі 1 тисячі гривень. Села одержали кошти на соціальну сферу, які використали для своїх потреб та потреб жителів. Загалом у 2021 році використано для соціальних напрямків понад 12 мільйонів гривень.

– Які соціальні проекти ви хочете реалізувати в майбутньому?

– Ми виділили 1 мільйон гривень Бучацькому ліцею ім. Святого Йосафата для його підтримки і наповнення матеріально-технічної бази. Керівники прийшли і сказали, що їм доведеться закривати навчальний заклад через зменшення фінансування, оскільки влада аргументує таке зменшення тим, що в ліцеї навчаються чужі діти з інших, центральних і східних регіонів України. Коли я почув це слово «чужі діти», я одразу вирішив компенсувати кошти, які Бучацька влада знімає з фінансування. Тому що в нас немає чужих дітей! Діти, які навчаються в ліцеї, в майбутньому нестимуть Слово Боже в усі куточки України, вони  є державотворчими, пропагують збереження традицій та любові до нашої держави. Ну і, звісно, я зобов’язався профінансувати будівництво Церкви в пам’ять Героїв Небесної Сотні, воїнів АТО, воїнів Афганців та всіх новітніх мучеників, які віддали своє життя за волю України.

– А як щодо проведення забігу «Квітучий Сад», цього року плануєте?

– О так, це вже буде традиційне свято. Ми цього року будемо проводити його більш організовано, вже заявляються професійні спортсмени, навіть учасники з інших областей та держав. Плануємо різні етапи для різних категорій учасників. Я думаю, це дуже хороший захід для пропаганди здорового способу життя.

– Ви проводите фінансування друку книг. Розкажіть про цю ініціативу.

– Я долучився до випуску книжки, присвяченої 70 річчю Назарія Яремчука, котру написав Михайло Маслій. Також до виходу другої книги Ігнатія Рудого. Думаю, ми ще зустрінемося на її презентації.

 «Чинний мер був Бучача був не обраний, а вибрав себе сам»

 – На які саме пріоритети, на вашу думку, потрібно звернути увагу українцям та місцевій владі?

– Основне питання – це наші люди. Вони не їдуть звідти, де їм добре живеться, де мають хорошу роботу і комфортні умови проживання. Спад населення дуже сильно впливає на товарообіг. Коли людина на місці, коли вона зайшла в аптеку чи до ресторану, заплатила комунальну послугу – це все позитивно. Всі борються за споживача. Коли людина покидає рідний край, переселяється в інший регіон країни чи виїжджає за кордон, залишається пусте місце за ним. Це сильно вдаряє і по бюджетній сфері, бо немає кому надавати адміністративних послуг, нема кого навчати у дитячих садках та школах, лікувати в медичних закладах. Це, відповідно, втрата робочих місць. На жаль, наша місцева влада абсолютна пасивна у розв’язання цього питання! Вона не робить жодних дієвих кроків для вирішення цієї біди! Не згуртовує людей та підприємців. Для влади не повинно бути «своїх» і «чужих» місцевих підприємців. Коли ти ідеш очільником громади, для тебе не повинно бути білих, зелених, синіх, оранжевих чи інших кольорів місцевих підприємців, їх необхідно тільки об’єднати, однаковим відношенням до всіх. Не можуть наближені до голови підприємці не платити зовсім податків чи платити мінімум, а інших заставити платити сповна. Люди все бачать і розуміють: якщо можна не платити тим, хто оточує керівництво, значить, можна не платити і їм. Необхідне консолідоване відношення до підприємців. Голова повинен служити людям і об’єднувати їх, а не створювати конфронтації та ділити на чорних та білих. Ознакою демократичного і високорозвиненого суспільства є можливість вільного вибору людини в реалізації права на владу. Зараз, на жаль, ми можемо стверджувати, що чинний мер був не обраний, а вибрав себе сам, користуючись найгіршими «донецькими технологіями». В багатьох дільницях, де виграв Фреяк, спостерігалася аномальна неприродна явка виборців. Яскравим прикладом є ситуація по Жнибородах і Дулібах, де виборчими комісіями «забезпечено» блискучу явку виборців в майже 100 % і всі дружно «проголосували» в користь Фреяка.

Так, практично всіх цих членів комісій притягнено до кримінальної відповідальності, люди отримали різні строки покарання, але ситуацію це вже не змінить. Такі, на жаль, вимоги законодавства. Це має стати уроком для всіх учасників виборчого процесу – коли фальсифікація волевиявлення людей може призвести до встановлення некомпетентної влади і відсутності будь-якого розвитку, проїдання грошей платників податків аж на цілих п’ять років.

«Бучацька громада топчеться на місці»

– Чи є можливість зараз зробити так, щоб люди не виїжджали з нашого регіону?

– Зараз є певні інструменти, як затягнути інвестиції й зробити так, щоб відкрилося 500-1000 чи 2000 робочих місць, щоб на сьогодні люди не покидали, а навпаки приїжджали на Бучаччину. Тут є ще порівняно хороші умови для життя: школи, спортзали, можливість в перспективі гарно проводити дозвілля; є вагома історична і культурна спадщина. Це все в поєднанні може дати дуже хороший результат. Наприклад, створення вільної економічної зони, створення індустріального парку, залучення грантів різних урядових і неурядових програм чи іноземних держав, фондів. Хто стукає, тому відкривають — хто хоче, той робить, хто має ціль і мету, той добивається цього. А бездіяльність ні до чого не приводить. На жаль, влада абсолютно цим не займається і шкода, що громада втрачає дорогоцінний час. Час біжить, ті голови громад, які справді присвятили себе служінню громаді, які повністю віддаються своїм жителям та регіону, мають хороші показники піднесення рівня життя людей, ідуть вперед. Шкода, але Бучацька громада топчеться на місці

«Не нападають на того, хто готовий до війни»

– Що, на вашу думку, найголовніше зараз, коли ворог фактично вторгнувся на схід України та сконцентрував війська біля наших північних кордонів?

– Не нападають на того, хто готовий до війни, хто дбає про свій захист. З сильним завжди рахуються. А для цього потрібна сильна економіка, об’єднавча культура. Самоідентифікувати себе як український народ, відмінний від північного агресора! Робити це за допомогою мови, релігії, культури та освіти! Як шкода, що закон про мову прийнятий аж в 2019 році, це було потрібно робити з самого початку у 2014 році, тому, що де немає мови – немає нації. Мова то її кров! Коли до тебе приходить ворог і розмовляє мовою, якою розмовляє і твій побратим, неможливо визначити, де ворог! На жаль, виросли цілі русифіковані покоління. З цим треба боротися, бо та кров наших предків, які пролили її за волю України, буде марною. Наш народ дуже доброзичливий, чим користувався наш лукавий ворог, який, пускаючи туман в очі, обіцянками підступно вбивав, грабував наш народ століттями. З цього потрібно виносити відповідні уроки і не допускати в майбутньому. Як він до нас, так і рішуче відповідати йому, але для цього потрібно навести спочатку лад в нас.

 – Що ви можете побажати нашим читачам?

– Вірити в Україну, любити Україну, робити її економічно сильною, мати мету в житті і йти до неї впевнено, просити в Бога миру та робити все для цього.

 – Яке ваше найбільше бажання?

– Щоб наша молодь мала можливості для навчання в Україні, мала тут хорошу роботу та могла цікаво проводити дозвілля, займатися спортом на сучасних спортивних майданчиках, басейнах, мала хороше медичне обслуговування. Щоб не залишала свою Батьківщину через погані умови життя і відсутність роботи.