Петро Гадз: «Молоко – не горілка. Його відразу продати треба»

Опубліковано в Економіка Автор  soroka 05.10.2021
«З нашими людьми можна зробити все» – у цьому переконаний аграрій та меценат, Герой України Петро Гадз.

Майже 17 років він веде успішну діяльність компанії «Бучачагрохлібпром», яка забезпечує поєднання новітніх агропромислових технологій з віковим досвідом та мудрістю хліборобів, шанобливим ставленням до землі. А понад 10 років тому Петро Гадз заклав на Бучаччині сад фермерського господарства «ГАДЗ», яке сьогодні стало однією з найбільших компаній в Україні з вирощуванні фруктів (яблук, груш, слив).

У інтерв’ю Петро Іванович розповів про компанії, які стали частиною його життя.

Головне – не кількість дерев у саду,  а  їх продуктивність

Петре  Івановичу, що спонукало  Вас  взятися  до  такої  ризикованої,  а  головне, не звіданої досі на терені нашого краю, справи, як  садівництво?

- Скажу  відразу,  що  сталося  це  не  випадково,  а  тому,  що  так,  видно,  мало  бути.  В  цьому  я  давно  переконався  і  нині цей   успіх я  поділяю  зі  всіма,  хто  долучився  до  цієї  справи,  а  також  з  тими,  хто  щиро  критикував  нас  і  цим  самим  підганяв  в  роботі.  Повірте,  що  шкодую  тих,  хто  завідував  нам  і  таким  чином  з’їдав  себе. 

Сьогодні  в  мене  був  Кульчицький  Олег  Мар’янович  з  яким  я  в  групі  9  чоловік у  2000  році  їздили  у Сербію.  Ми  там  відвідали  українську  общину. Були  зустрічі в  сербських  агропромислових   комплексах,  зокрема у господарстві  з  22  тисячами  гектарів де  оглядали  елеватор. В  Сербії  ми  ознайомилися  з  роботою  двох  садівничих господарств.

Їхали  через  Угорщину  і  там  я  також  побачив  такі  сади.  Нині  Олег Мар’янович  каже: «Петре,  ти  пам’ятаєш  як  казав,  що  посадиш  у  себе  такі  сади?  Ти  це  зробив».

Другим  поштовхом  для  мене  виявилась  поїздка  в   Італію.  Там  я  знову  побачив  такі  сади.  Було  видно,  що  це  зробили  працьовиті  і  розумні  люди.  А  ми  що?... Не  можемо?  Ось  і  заїло.

Я  подзвонив  проректору   Уманського університету  Івану  Івановичу,  який  походить з  Соколова,  і  сказав,  що хочу  посадити  150  гектарів  саду.  «Ти  що,  смієшся?  Ти  знаєш  яка  це  праця  і  ресурси?»,  але  дав  мені  право  вибрати  десять  чоловік   агрономів.  Вісім  з  них   прижилися,  мають  сім'ї   і  працюють  донині.  Я  зробив  ставку  на  молодих  і  не  помилився.  Вчилися  вони,  а  з  ними  і  я.

- Як  Ви  дивитеся  на  нашу  вітчизняну  агрономічну  школу?

- Все  було  б  добре,  якби  ми  перейняли  практику  підготовки  сільськогосподарських  кадрів  у  німців.  Там  практичні  заняття  займають  70%  всього  навчального  процесу.  У  нас  вчать  у  кабінетах.  Це,  не  що  інше,  як  чиновництво  і  бюрократизм, його  важко  побороти.

- Ходять  чутки,  що  Ви  збираєтеся  побити  світовий  рекорд  щодо  величини  саду,  який  становить  2500  гектарів  і  належить  США.

- Бачите,  тут  не  кількість  головне,  а  продуктивність,  тобто –  якість.  Можна  мати  100  гектарів  саду,  зібрати  по  120  тон  з  одного  гектара   і  мати  12000  тон  яблук.  А  ще  можна  посадити  300  гектарів  і  збирати  по  40  тон  з  гектара  і  мати  таку  ж  кількість  урожаю.  Повірте,  що  у  другому  випадку  і  рентабельність  буде  нижчою,  а  отже,  і  дохід.  За  садом  потрібно  пильнувати.  Нищити  бур’яни, оглядати  листочки,  контролювати  ріст,  формувати  крону.

355b11e0 cc31 46a6 87e1 477d57b1c82a

Кожна  корова – це  додаткові  робочі  місця

Як  люди  дивилися  на  Ваше  починання?

- Були  скептики,  зокрема  у  Трибухівцях.  Говорили,  що  їх  хочуть  потруїти.  Заважала  і  влада.  Замість  того,  щоб  допомогти,  писали  в  різні  інстанції  силових  і  екологічних  структур.  І  це  за  те,  що  я  наводив  лад.  Та  якщо  нічого  не  робити, то  всю  державу  можна  загнати  в  такі  хащі,  що  були  на  питомнику. Казав  мій  дідусь,  що  це  трутні. Це  люди,  які  в  житті  нічого  не  зробили  і  не  зроблять.  Зараз  дехто  з  них  працює  в  мене  на  роботі.  Ні  на  кого зла  не  тримаю.

Я  хотів  створити  нові робочі  місця,  ефективно  використати  землю,  робити  свою  державу  успішною.  Сьогодні  я  горджуся  нашими  досягненнями.

Часто  спілкуюся  з  колишніми  головами  колгоспу.  Вони  говорять,  що  в  найкращі  роки  всі  колгоспи  разом  з  населенням  доїли  82  тони  молока  щоденно.  Торік  ми  доїли  в  день  110  тон.            

Цьогоріч  ми  плануємо  на  кожній  фермі  збільшити  поголів’я  корів  на  640  голів  і  доїти  десь  в  січні -  лютому  до  160 – 180  тон.

Хочу  відмітити,  що  в  Україні  поголів’я  худоби  зменшується,  а  на  Тернопільщині  росте.  Цього  року  по  прогнозу  поголів’я  в  країні  впаде  на  7%  і  це  тоді,  коли  худоби  в  населення  майже  немає.  Це  дуже  прикро,  але  факт.  Це  і  зобов’язує  нас,  аграріїв,  обернутися  до  тваринництва  лицем  і  усвідомити  свою  відповідальність  перед  суспільством.

Нині   ми  доїмо  по  32  л  молока  на  корову,  а  плануємо доїти  40л.  Повсюди  у  світі  рівень  рентабельності  молока  дуже  низький.  Якби  ми  нині  доїли по  20 л  на  корову,  були  б  збитки,  28  л -  так  на  так,  а  вже  29 л  + дає  прибуток.  Звичайно,  це  не  шаблон,  є  по  різному,  але  повсюдно  так  важко  дається  виробництво  молока.  Тому  всі  господарства,  що  утворені  на  базі  розвалених  колгоспів,  не  займаються  тваринництвом.

Корова  хоче, щоб  була  відповідна  ізоляція,  чисте  повітря,  повноцінні  корми,  температура.  Якщо,  наприклад  в  приміщенні  +25  градусів,  продуктивність  паде  на  20 %.  Коли  температура  нижче  -5  градусів,  молоко  паде,  бо  енергія йде  на  обігрів  тіла.

Важливо  слідкувати,  щоб  доїли  добре  і  не  допустили  застою,  який  приводить  до  запалення,  загнивання  і  плачевних  наслідків.

Це  все  вже  давно  заведено  у  німців. Корова  в  рік  родить  одне  телятко,  а  тому  відновлення  стада – цілий  кропіткий  процес. На  фермах  в  колгоспах  було  дві  проблеми –  гній  і  корма.  Спроби  племінної  роботи  тут  же  зникали  під  радянсько-партійним  безглуздим  тиском  збільшення  поголів’я  тварин.  Отож,  керівник  був  змушений  закупляти  будь-яке  поголів’я. 

Кожна  корова – це  додаткові  робочі  місця.  Годують  худобу – люди,  доять – люди,  везуть  теж  люди  і  переробляють  вони  ж.  Крім  того,  корова – це  м'ясо,  шкіра  і  навіть  кістки,  які  ідуть на  кісткове  борошно. А це – фосфор,  цінне  міндобриво. Німці  твердять,  що  одна  корова – 16  робочих  місць.  Філософське  твердження,  що  одна  корова –  цілий  завод,  знаходить  своє  підтвердження  в  реальному  житті.

- Чи одразу Ви отримали  плюсову рентабельність у тваринництві? 

- Коли  розвалилися  колгоспи,  то  ті,  хто  утворився  на  їхньому  місці,  ферм  не мали  і  не  мають.  Труднощі  були,  але  ми  їх  подолали. У  жовтні  цього   року  у  Пиляві  збільшиться  поголів’я  корів  на  640  голів.  Ця ферма  доїтиме  в  день  65 – 70  тон  молока. На  перспективу  мріємо  побудувати  молочний  комплекс  на  3200  голів по  технології  США.  Там  корови  і тут  же  ясла  і  садок.  Після  двох  місяців  телят  забирають  у  молодшу  нетельну  групу.

Ви поїдете в США?

Ні.  Я  вже  маю  американський  проект.  Я був  в  штатах  Арканзас,  Філадельфія,  Мічиган.  Був  на фермі  з  поголів’ям  6,5  тис  голів.  В  США  є  на  що  подивитися  і  чому  повчитися.

Мрія – бути багатим душею, а не папірцями

Де і як Ви любите відпочивати?

У мене  відпочинок  з  телефоном.  Я  мрію  при  поїздці  десь  забути  його,  бо  він  не  те  що  відпочити  не  дасть,  але  й  здоров'я  забирає.  Інша  справа  на  роботі… (сміється  Петро  Іванович).  А  поїду, якщо так  станеться,  то  тільки  десь  в  Україні,  бо  такої  природи,  як  у  нас  нема  ніде  в  світі.  Вірю,  що  туризм  у  нас  буде  стрімко  розвиватися.  Туреччина,  для  прикладу,  60%  валютного  прибутку  одержує  від  туризму.   Зараз  і  у  нас  робиться  багато  для  розвитку  туризму.  Вважаю,  що  для  розвитку  економіки  і  інвестицій  потрібні  дороги,  вода,  електроенергія, газ, людські  ресурси  і  туризм.  Слід  створити  належні  умови  для  інвесторів,  а  найголовніше – гарантувати  безпеку  вкладень. 

- Чи важко бути багатим?

- Я  нині  вас  запрошу  до  себе  додому  і  подивимося  в  холодильник.  Там  нема  ані  ікри   чи  бозна  яких  ковбас.  Повірте,  я  живу,  як  нормальна  людина.  Як  кажуть – «Двома  ложками  не  їм».  Крім  цього,  все,  що  бачите,  –  не  моє.  Все  це  в  заставі  у  банку.  Я  мрію бути  багатим  душею  і  дивлюся  на  це  все  по-іншому.  Я  не  розумію  тих  людей,  які  гроші  вивозять  за  кордон.  Навіть,  якщо  ти  заробив,  то  не  вези  в  чужу  державу,  а  витрачай  тут.  А  то  вивезе  в  офшори,  а  Україні  залишається  «тіньова  економіка»  з  інфляцією,  невиконанням  бюджету  і  занепадом  економіки.  Це  дуже  небезпечне  явище.  Я  б сказав  –  смертельне.

Наш  бізнес  проходить  міжнародний  аудит.  Ось  він  і  вишукує  такі  явища. Це  досить  серйозна  і  відповідальна  складова  отримання  кредиту. Мені, щоб це все зробити, за щораз  доводиться  залізати  в  борги.  А  для  цього  слід  переконати  всіх,  що  твій  бізнес  прибутковий.

Розкажіть у двох словах про цей процес.

- Якщо  підприємець  взяв  кредит,  вложив  його  у  виробництво,  а  в  результаті,  щоб  не  платити  податку,  показав,  скажімо,  половину  результатів  праці,  а  решта  пішло  у  тінь,  то  йому  більше  ніхто  не  дасть  копійки  в  борг,  бо  його  виробництво  не  оправдовує  себе  і  може  збанкротувати.  Тим  часом  цей  підприємець  перегнав  гроші  в  якийсь  офшор  і  ними  користується  чужа  держава.

Я  25  років  беру  кредит  і  жодного  разу  не  порушив  умов  кредитування.  В  мене  хороша  кредитна  історія.  Щорічний  аудит  підтверджує  мій  легальний  бізнес  і  дає  заключення,  що  у  нас  баланс  розвитку,  а  не  проїдання.

Вибачте,  але  звідкіля  Ви  все  так  знаєте?  Мова йде  про  тваринництво – Ви  говорите,  як  досвідчений  зоотехнік.  Говоримо  про  сад – Ви  все  знаєте…  Ви  так  працюєте  над  собою  чи  маєте  якихось  радників?

Якщо  хочете  бути  успішним,  треба  працювати  над  всіма  питаннями.  Особливо  слід  пильнувати  банк.  Він  ніколи  не  дасть    кредиту  більше,  ніж  ти  можеш  спожити,  бо  можна  збанкротувати.  Саме  на  основі  міжнародного  аудиту  банк  видає  кредит.

Коли я в Озерянах  почав  роботи, щоб закласти сад, то  витратив  дуже багато коштів, бо там діялося бозна-що. Приїхав  голландець, нарізав прутиків  і  повіз  їх до себе в Голландію.  Ці  дерева  мали дуже багато  хвороб.  Отож,  мені  порадили  все  викорчувати до пня. Дорожню  службу  я  з  трудом  вговорив,  що  вирубаю  старі  дерева,  а  посаджу  нові.  Зрештою,  снігозатримання  буде  робити  сад. Когось душила  жаба  і  мені  за щораз  ставили  шпиці  в  колеса.   

Сільські жінки знають все.  Вони  кажуть,  що  Петро  Іванович  витратив  на  питомницький  сад   50  мільйонів  гривень.

Може, і стільки.  (Петро  Іванович  викликає  бухгалтера). Ще буде антиградова сітка. Отож затрати ще не всі.

(Виявилося,  що  витрати  на  питомницький  сад  становлять  90  млн.  гривень,  разом  із  тим,  що  був  до  нинішнього  року.  Ще  буде  антиградова  сітка  і  всі  затрати  становитимуть  біля  120 млн.  Затрати  цього  року  виявилися  біля  50  млн. гривень).

Так,  що  озерянські  жінки  мають  рацію,  або  «крота»  в  бухгалтерії  маєте  ви, пані  бухгалтерко, – жартує  господар.

Наше  підприємство  вміє  виробляти  молоко

 - Люди  дивуються,  Петре  Івановичу,  що  Ви  з  таким  сильним  молочним  тваринництвом  не  маєте  свого  маслозаводу.  Гляньте,  як  Ви  скоро  освоюєте  переробку  яблук.

- Дивіться…  Молоко – не  горілка.  Його  відразу  продати  треба.

Якщо  його  перевести  в  кефір,  то  слід  реалізувати  до  10-15  днів,  сир  селянський – одразу,  а  твердий – 3-6  міс,  масло – 3 міс.  Цю  продукцію  слід  фасувати  і  вона  не стоятиме  на  складах,  а  такого  товару  нині  багато. Гроші  на  виробництво  підуть,  а  виручки  чекай,  надійся  і  дальше  витрачай  кошти  на  розвиток  власної  торгівлі.  Ви  знаєте  скільки  договорів  треба  заключити,  щоб  збути  таку  кількість  продукції?!  

Наше  підприємство  вміє  виробляти  молоко,  а  «Молокія»  знає,  може  і  вміє  його  переробляти,  продати  і  т.д.

Одним  словом,  якщо  взяти  у  фінансовому  плані,  то  на  це  потрібні  дуже  великі  кошти.  Саме будівництво  заводу  не  таке  вже  й  кропітке,  як  переробка  і  реалізація  продукції  Тут  потрібно  залучити  дуже  багато  людей.  Одним  словом  для  цього  потрібен  час  і  гроші.  Тим  часом,  як  бачите,  ми  не  стоїмо  на  місці.  Капіталовкладення  проводяться  і  не  малі.  Робочих  місць  все  більше  і  більше.  А  це – один  із  головних  показників  нашої  з  вами  участі  у  відбудові  держави.

  Бесіду  записав  ІГНАТІЙ  РУДИЙ

Прокоментувати:

Місто в кадрі

DSC_3820.jpg

Наші_контакти

Про_нас

Інформаційно-аналітичний портал «СОРОКА» з 2013 року висвітлює життя Тернополя та області, розповідає актуальні новини, зачіпає проблемні теми та знайомить з цікавими краянами.