Катерина Шаблій

Катерина Шаблій

До Тернополя сьогодні, 23 червня, завітали учасники велопробігу «Вшануємо пам’ять захисників України».

Поблизу стели «Загинули за волю України» їх зустріли представники органів місцевої влади, родини загиблих воїнів, ветерани війни. Після відправи священнослужителів вони спільно поклали квіти до меморіалу.

Учасників пробігу цьогоріч двоє – Іван Балашов та Сергій Поліщук. Їдуть вони за маршрутом: Ужгород – Стрий – Рогатин – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Житомир – Київ.

Мета велопробігу – підтримка ветеранів бойових дій, популяризація ветеранського спорту, спортивної реабілітації та здорового способу життя, каже організатор велопробігу Іван Балашов.

– Такий веломарафон ми проводимо не вперше. Минулого року маршрут був довшим – пролягав через 13 обласних центрів з фінішем у Маріуполі. Цьогоріч ми рухаємося у напрямку з Ужгорода та Києва. – Нас двоє, та справа не в кількості, на місцях до нас приєднується молодь, ветерани. Багато людей «тягнути» центральною трасою – небезпечно і не треба, зазначив Іван Балашов.

Іван Балашов та Сергій Поліщук проїхали вже орієнтовно 440 кілометрів. Загалом маршрут становить 950 кілометрів.

Велосипедисти кажуть, їхати в таку спеку зможе не кожен.

– Щоб долати цей шлях з нами, потрібно бути досвідченим велосипедистом. Ми тримаємо середню швидкість до 30 кілометрів в годину. Не всі так зможуть. Їхати в спеку важко, потрібно бути підготовленим – трохи спортивного харчування та багато води, вона йде відрами, розповів Іван Балашов.  

Організатори наголосили, що у містах їх зустрічають дуже гостинно, а особливо тепло велосипедистів прийняли у Тернополі.

Велопробіг присвячений відзначенню 25-ї річниці Конституції України та пам’яті про захисників країни, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.


Учора, 14 червня, у драматичному театрі обрали «Міс Тернопіль – 2021».

Власницею головної корони міста стала 19-річна Марта Резніченко. Дівчина закінчила інститут технологій в Канаді за спеціальністю «Маркетинг у продажах», володіє чотирма мовами.

За звання найкрасивішої дівчини змагалися 18 учасниць не лише з Тернополя, але й з різних куточків області.

Дівчат обирали на кастингу. Загалом заявок надійшло понад пів сотні. Цікавих особистостей організатори й самостійно шукали у соціальних мережах. Вимоги до учасниці: вік від 16 до 24 років; ріст – від 168 см; незаміжня; громадянка України.

– Підготовка відбувалася я у форматі табору, тому ми вирішили надати можливість усім спостерігати, що ж відбувається за лаштунками. Із перших днів підготовки учасниці активно вели щоденники звітності у соціальних мережах, щоб тернополяни могли побачити їх у різних амплуа, розповіла виконавча директорка «Міс Тернопіль» Юлія Мосейко.

Окрім численних репетицій, щодня учасниці відвідували курси англійської мови, ораторської майстерності.  Загалом на підготовку до «Міс Тернопіль» дівчата щоденно витрачали по 7-8 годин, наголошують організатори конкурсу.


Понад дві сотні тернопільських школярів разом із вчителями фізичної культури сьогодні взяли участь у 1,5-кілометровому забігу довкола острівка «Чайка».

Організатори заходу – Тернопільський міський центр фізичного здоров'я населення.

У цьому забігу не акцентували увагу на перемозі, а на тому, що рух – це здорово, розповіла «Сороці» директорка міського центру фізичного здоров'я населення Вікторія Безгубенко-Гнатишин.

Сьогоднішній забіг ініційований Комітетом з фізичного виховання та спорту, Міністерством освіти і науки України, Управлінням розвитку спорту та фізичної культури Тернопільської міської ради й Тернопільським міським центром фізичного здоров'я населення, – зазначає Вікторія  Безгубенко-Гнатишин. – Участь у забігу взяли школи міста. Ми наголошуємо на тому, що рух – це здорово, а фізична активність дуже важлива для школярів.

Учениця тернопільської школи № 20 Аліна також долучилася до забігу. Каже, дистанція не є надто складною.

– Чесно кажучи, я бігаю не щодня, але намагаюся приділити час спорту. Сьогоднішній забіг видався дуже цікавим. Хоч ми пробігли не так багато – 1,5 кілометри, але емоцій залишилося вдосталь, поділилися Аліна.


Фотовиставку Василя Бурми сьогодні відкрили у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї.

Вернісаж організували з нагоди 85-річчя Василя Бурми та 60-річчя його праці у газеті «Вільне життя плюс».

– Зазвичай такі виставки відкривалися до мого дня народження, 6 січня. Але ситуація з коронавірусом цьогоріч змусила дещо змінити плани, тому вирішив презентувати фото вже до Дня журналіста, який відзначають 6 червня, – розповів Василь Бурма. – Вирішив якось відзвітувати, бо за спиною – борг. Частина представлених сьогодні світлин у мене лежала віддрукована вже десь 40 років. Вони поки ніде не світилися, тому вирішив врешті-решт показати ці фото, адже мені вже 86-й рік.

В експозиції представили дві серії світлин – «Вогні Файного міста (Вечірній Тернопіль)» та «Краяни і гості».

До слова, Василь Олександрович Бурма – український журналіст, краєзнавець, член НСЖУ, Національної спілки фотохудожників України, Заслужений журналіст України. Народився 6 січня 1936 року на Полтавщині.


У понеділок, 14 червня, у драматичному театрі оберуть володарку титулу «Міс Тернопіль – 20201» та власницю головної корони міста.

За це звання змагаються 18 учасниць не лише з Тернополя, але й з різних куточків області.

У зв’язку з пандемією минулоріч конкурс не відбувся, тому цього року його оновили та «перезавантажили», каже виконавча директорка «Міс Тернопіль» Юлія Мосейко.

– Основна відмінність конкурсу цьогоріч пов’язана із діджиталізацією. Фінал – грандіозне шоу, але це вже завершальний етап. Підготовка відбувається у форматі табору, тому ми вирішили надати можливість усім спостерігати, що ж відбувається за лаштунками. Із перших днів підготовки учасниці активно ведуть щоденники звітності у соціальних мережах, щоб тернополяни могли побачити їх у різних амплуа, розповідає Юлія Мосейко. 

Учасниць обирали на кастингу. Загалом заявок надійшло понад пів сотні. Цікавих особистостей організатори й самостійно шукали у соціальних мережах. Вимоги до учасниці: вік від 16 до 24 років; ріст – від 168 см; незаміжня; громадянка України.

– Конкурс краси – це не лише про красу, це про цінності, про соціальну позицію, про проекти, про успіх і, звісно, про шлях до міс Україна, – зазначає ведуча конкурсу Ната Бенч. – Ми впевнені, що нам вдасться зробити грандіозне шоу, показати тернополянам щось прекрасне, чого нам всім так не вистачало у час пандемії.

14 червня відбудеться завершальний етап, якому передувало майже 2 місяці підготовки – щоденні репетиції, майстер класи, тренінги, співпраця з різними брендами. Окрім численних репетицій, щодня учасниці відвідували курси англійської мови, ораторської майстерності.  Загалом на підготовку до «Міс Тернопіль» дівчата щоденно витрачають по 7-8 годин, наголошують організатори конкурсу.

– Кожна з учасниць рішуче налаштована перемогти. Повірте, дуже важко ходити щодня на підборах, постійно посміхатися, випромінювати впевненість і не забувати, що ви чарівні та прекрасні, – пояснює хореографка-постановниця конкурсу Nino. – Я бачу, як кожна з них подорослішала за цих два місяці. Дівчата розуміють, що отримати титул «Міс Тернопіль» – велика відповідальність, адже ти представлятимеш Тернопіль й західний регіон на «Міс Україна».


Людмила Гургач із Чорткова перетворює сільські будинки на витвори мистецтва.

Майстриня працює у техніці наївне малярство – розпис стін рослинними орнаментами.

Перші малюнки Людмили Гургач на стінах з’явилися у 2011 році.

– До розпису будинків я вже мала певний досвід розписування стін власної оселі, а також танцювального залу, загалом понад 12 різних об’єктів. Хист до малювання у мене є ще зі школи. Тоді мені було цікаво перемальовувати портрети у стилі графіка. База малювання – тільки шкільна. Мій вчитель був чудовою людиною і намагався надати якомога більше інформації щодо різних технік малювання, – розповідає Людмила Гургач «Сороці».

Нещодавно Людмила Гургач розписала 100 літню хату у селі Босири та облаштувала музей із збереженим внутрішнім інтер’єром побуту минулого століття. 

– Це перший будинок, який я розписала у 2020 році, а літню кухню – у 2021 році. Розпис робила рослинним орнаментом, намагалася відтворювати старовинний стиль оздоблення будинку у техніці «наївний розпис».Також я використала узори трипільської культури, оскільки це – наша древня культура. На задній стіні за побажанням чоловіка я намалювала мурал, символічне бачення території України  з горами і рівнинами та річкою Дністер, оскільки ми багато мандруємо історичними місцями України, – каже пані Людмила.

 

Задум розпису хати жінка виношувала майже три роки, а на його втілення знадобилося 4 місяці.

– Хата глиняна, білена вапном. Розпис робиться по вапні, а тому малюнок з часом потребує поновлення. Сам задум я виношувала майже 3 роки, шукала інформацію в історичних джерелах, що саме малювали, чому і чим. Кожен орнамент має свій зміст і значення. На літній хатині намальовані герби Поділля і Галичини як наближених етнорегіонів, на перетині яких знаходиться хатина, розповідає Людмила Гургач.  

Кожен малюнок перед нанесенням Людмила Гургач довго продумує.

– Усе залежить від призначення зображення. Інколи буває, що в останню мить вносиш зміни у малюнок або доповнюєш іншими елементами. У своїх малюнках я не використовую чорної барви, а в основному яскраві та «живі» кольори, щоб несли позитивний настрій для тих, хто на них споглядає. Під час розпису я часто співаю. Така робота відволікає від буденних думок – це для мене творчість і життя. Люблю пізнавати нові види мистецтва, лише стримує нестача часу. Планів дуже багато, на два життя вистачить, а скільки ще нового би навчитися та інших навчити радіти життю й цінувати те, що нам дано, наголошує Людмила Гургач.  

 


Поблизу пам’ятника Соломії Крушельницькій сьогодні відбулося свято останнього дзвоника для випускників Тернопільського мистецького фахового коледжу.

До урочистостей долучилися випускники, студенти 1-3 курсів, викладачі, батьки та усі охочі.

– Дорогі четвертокурсники, я себе відчуваю майже вашою ровесницею, адже завершується мій четвертий рік директорства на цій посаді. Я пам’ятаю 4 роки тому, коли 1 вересня я вручала вам залікові книжки. Ви для мене особливий випуск – перший випуск на посаді директора, – зазначила директорка Тернопільського мистецького фахового коледжу імені Соломії Крушельницької Лариса Римар. – Колеги, цей рік був складним – і дистанційне навчання, і змішане, але ми гідно його завершили. Сьогодні ми маємо чим пишатися – відмінники, переможці численних конкурсів, чудове звучання колективів. Ми впоралися, попри всі негаразди.


На вулиці Руській у Тернополі вже розквітли каштани «Бріоті».

Нагадаємо, каштани «Бріоті» в Тернополі висадили восени 2014 року. Ними поступово замінили каштан «Кінський», який був не настільки стійкий до ураження каштановою мінуючою міллю.

Саме тому було здійснено заміну виду каштанів, адже вони є природним фільтром для забрудненого різними хімічними, токсичними, газоподібними викидами середовища.  


Участь у марафонах стає дедалі популярнішою серед українців. Пробігти 5, 12, 21, 42 кілометри – ціль, до якої готуються роками. А тернополянин Орест Дмитрик 23 травня вже вдруге подолав дистанцію аж у 100 кілометрів.

Про підготовку, маршрут та відчуття під час бігу він розповів «Сороці».

– Я поступово йшов до того, щоб долати такі дистанції. Починав з щоденних піших прогулянок. Якщо треба було дістатися в інший кінець міста – йшов, а не їхав громадським транспортом. Так само обирав сходи, коли можна було їхати ліфтом. Усі такі щоденні звички накопичуються, з часом людина стає витривалішою. Також багато у плані фізичної підготовки мені дали походи в гори, – каже Орест Дмитрик.

Біг до кордону з Львівською областю

Стартував Орест о 3-ій годині ночі, а фінішував – о 18-ій.

– Маршрут пролягав з Тернополя у напрямку Бродів. До самих Бродів не добігав. Обрав цей шлях, бо трафік транспорту там не надто щільний, а ще красива природа – ліси, – зазначає Орест Дмитрик. – Добіг я до кордону Тернопільської та Львівської області – село Підберізці. Назад повертався тим ж маршрутом, але наприкінці його дещо змінив. Вибігав я з Тернополя через Білу, а повертався вже через Чистилів, біг поблизу «Водної арени», а потім через Новий Світ на набережну ставу. Це була кінцева точка ультрамарафону.

Такий забіг для Ореста – вже другий. 100 кілометрів він пробіг вперше у 2013 році.

– Перший забіг був присвячений Дню Героїв, який відзначають 23 травня. Тоді, у 2013 році, до Тернополя з’їхалися бігуни з-за кордону. Цьогоріч я вибрав теж неділю, 23 травня, але стався такий збіг випадково. Вже потім у соцмережах побачив, що у неділю відзначають День Героїв, – розповідає бігун.  

В дорогу – 4 огірки

За 15 годин Орест Дмитрик зупинявся 8-10 разів. Переважно для того, щоб підкріпитися та «перезавантажити» сили.

– Не рахував зупинки. Думаю, їх було 8-10. Оскільки з собою в дорогу я брав лише 4 огірки, то тричі зупинявся, щоб зайти в магазин – купляв банан, шоколад та воду. Були й технічні зупинки. Я на 15 хвилин припинив бігти, щоб відпочити. За цей час повністю «відключився», ледь не заснув. 15 хвилин мій організм «перезавантажувався». Коли набрався сил – продовжив бігти, – пригадує Орест. – Завжди треба дослухатися до свого організму. Коли потрібно зупинятися – зупиняйся. Треба перейти у ходьбу – переходь. Наше тіло знає, що йому потрібно.

Від болю до ейфорії

Під час бігу ти переживаєш надзвичайно широкий спектр емоцій, каже Орест.

– Ультрамарафон тим і цінний, що ти можеш отримати масу вражень за кілька годин. Я відчував біль, радість, ейфорію, втому. Найважче, звісно, було наприкінці. Коли ти стартуєш, то обираєш темп. Спершу здається, що він зовсім повільний, але це не так. Ти хочеш швидше бігти, бігти, бігти… Завжди ще швидше. А наприкінці ноги вже втомлюються і стає важко, пояснює Орест Дмитрик.  

«Для чого тобі це?»

Бігун додає, рідні та друзі не дуже позитивно сприйняли новину про те, що він збирається пробігти ультрамарафон.

– Усі питали: «Для чого тобі це?», «Може, краще не біжи?». Але я добре розумію, що насправді рідні та друзі хочуть мене вберегти від усяких неприємних ситуацій. Я до цього звик. Дякую їм за пораду, але роблю так, як хочу, наголошує Орест Дмитрик.  

Також 29-річний Орест бере участь у велозаїздах й планує розвиватися у напрямку триатлону – олімпійський вид спорту, який включає у себе три складові: плавання, їзду на велосипеді та біг.

А ще Орест Дмитрик запрошує усіх охочих на щосуботні забіги, незалежно від погоди. Зустріч – о 09:00 поблизу причалу Тернопільського ставу.  


Тернопільський футбольний клуб «Нива» потребує фінансової підтримки, аби рухатися далі. Інакше –  про успішне майбутнє не може й бути мови.

Про це під час пресконференції журналістам розповіло керівництво ФК «Нива».

Президент клубу Степан Рубай закликає владу, бізнес, вболівальників допомогти «Ниві», адже команда – сильна та перспективна.

– Футбол у Тернополі зараз – на піднесенні. У нас новий тренер, ми б хотіли рухатися далі. Коли 6-7 років тому у «Ниву» набирали 17-річних хлопців, то сьогодні вони вже стали серйозними футболістами. На них є попит, за ними телефонують й питають. Ми маємо зберегти команду і рухатися вперед. У «Ниви» є база – футболісти тренуються, харчуються, є гарний стадіон, є ми, є вболівальники. Ми хочемо щоб «Нива» здобувала більше перемог і йшла вперед. У зв’язку з коронавірусом ми перевищили витрати, хоч передбачали, що коштів вистачить до кінця сезону. Поки якось даємо собі раду, але хочемо бачити майбутнє, – зазначив Степна Рубай.

У квітні цього року наставником жовто-зелених став Ігор Климовський – колишній тренер донецького «Олімпіка». Контракт з ним уклали на два місяці, однак, якщо буде фінансова підтримка, співпрацю продовжать ще на рік, каже президент клубу Степан Рубай.

– У нас є дуже професійний тренер, такого у Тернополі ще не було, тому я хочу його зберегти. Щоб просити Ігоря Петровича залишитися, звісно, треба знати, що хтось підставить плече. Тоді ми поборемося за перші місця. Якщо Ігор Климовський залишиться, то «Нива» ще більше зміцніє, – пояснює Степан Рубай. – Ми вели перемовини з владою. Ніхто не відмовив. Є певне бачення, кажуть: «ми допоможемо». Але час йде, «Нива» рухається вперед, а фінансового забезпечення немає. Питання про допомогу адресовано не тільки владі. У Тернополі є успішні бізнесмени, аграрії. Можуть взяти хоч одного футболіста на зарплату? Думаю, так. У хлопців горять очі, вони хочуть грати. Ну як не дати їм шанс?! Нам не потрібно 20 чи 50 мільйонів гривень. Дайте нам мільйон, два чи три, щоб ми могли спланувати майбутнє.

Головний тренер «Ниви» Ігор Климовський також закликав владу, бізнес й вболівальників зберегти «Ниву».

– У першу чергу, футболісти мають отримувати зарплату щомісячно. Вони працюють – заслужили заробітну плату. Їм треба годувати свої сім’ї. Хлопці питають: «Петровичу, коли будуть гроші?». Щоб «Нива розвивалася – потрібні кошти. А який тренер буде – Петрович, Васильович чи хтось інший – різниці немає. Від себе прошу: збережіть ФК «Ниву». Без грошей нічого не буде, – наголосив Ігор Климовський.

Фото: ФК "Нива" 


Сторінка 4 із 216

СОЦІУМ

27.11.2021 soroka
Навчально-виховний комплекс на Шумщині отримає новий сучасний дах за майже 2,4 млн грн, – Ігор Василів
У селі Залісці Шумського району замінюють дах у місцевому навчально-виховному комплексі. Про це на своїй…

Подорож вихідного дня

15.10.2021 soroka
Монастирок на Тернопільщині притягує і мандрівників, і пересічних людей, і глибоко віруючих
Монастирок – маленьке село в Борщівському районі, розташоване у надзвичайно мальовничій місцевості поблизу Касперівського каньйону.…

Місто в кадрі

DSC_3791.jpg

Наші_контакти

Про_нас

Інформаційно-аналітичний портал «СОРОКА» з 2013 року висвітлює життя Тернополя та області, розповідає актуальні новини, зачіпає проблемні теми та знайомить з цікавими краянами.