Майстер-клас із зав’язування наміток провели у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї в рамках містерії різдвяного свята «Луна музеєм коляда». Окрім цього, наукові співробітники Оксана Гулик та Тетяна Штокайло розповіли багато цікавого про походження намітки, її родинно-обрядове значення та особливості вишивання.

Намітка – елемент традиційного одягу заміжніх українських жінок, який зав’язували поверх кибалки або очіпка. Виготовляли її з льону, бавовни, конопель або шовку, довжиною до 5-ти метрів, а шириною приблизно – 50 сантиметрів. У народі називали – перемітка, намитець, рантух, серпанок тощо.

–  Уперше слово «намітка» згадується у 15-16 столітті. У писемних джерелах термін «намітка» датується 1565 роком у Львівській міській книзі. На Західному Поділлі намітки вишивали однаково і з лицьової, і з внутрішньої сторони. На Східному Поділлі були популярними світлі перемітки з білими рельєфними орнаментами. Також тут побутували жовті, чорні, сірі намітки, які завершувались тороками з різнокольорового бісеру, – розповідає екскурсовод краєзнавчого музею Штокайло Тетяна.

За словами пані Тетяни, намітки мали родинно-обрядове значення. Коли мати одружувала сина, вона ставила перед ним два хліби і покривала його переміткою в знак того, що він уже не парубок. Коли мала виходити заміж дівчина, то їй навхрест намотували намітку. Під час шлюбної церемонії руки молодих зв’язували наміткою в знак безкінечного та довгого життя. На другий день після завершення весілля молоду садили на вивернутий кожух або на діжу та знімали з неї весільний вінок, а тоді вдягали намітку. Коли в родині народжувалась дівчинка, то бабі-повитусі дарували перемітку в знак вдячності за новонароджене немовля. Також дарували намітки і тоді, коли приходили відвідати породіллю та її немовля.

– Якщо помирала заміжня жінка, то перед похованням її зав’язували перемітку на голові, а ще три хустки клали у руки. Окрім цього, намітку вішали на надмогильний хрест, а також обкладали нею турну. Коли помирала молода дівчина, то домовину на намітках опускали у землю. Люди вірили в народну магію, вірили, що переміткою можна розвіяти хмари. Коли почала поширюватись холера, то всі жінки з села збирались на цвинтарі біля церкви та зшивали одну велику намітку з багатьох малих. Потім вони обходили з нею кілька разів біля церкви, несли до Царських воріт і думали, що таким чином можна позбутись напасті холери, – пояснює Тетяна Іванівна Штокайло.

Зараз намітки використовують лише як одяг фольклорних колективів. Старі жінки Полісся та Карпат досі пам’ятають, як правильно пов’язувати перемітки і проводять майстер-класи.