Про давнє українське взуття, його види та особливості розповіли наукові співробітники Тернопільського обласного краєзнавчого музею у рамках містерії різдвяного свята «Луна музеєм коляда».

– У фондах нашого музею знаходиться понад 50 пар різного взуття – і чоботи, і черевики. Одним із найбільш поширених видів взуття у давнину були черевики з розрізом спереду. Вони могли бути високими, але коротшими від чобіт. Взуття у той час виготовляли майстри, а також виробляли фабрики. Матеріалами слугувала шкіра з черева корови або коня. Звідси походить назва – «черевики», – пояснює старший науковий співробітник Тернопільського обласного краєзнавчого музею Сута Леся.

За словами пані Лесі, найдорожчим взуттям були сап’янові черевики, виготовлені з добре виправленої та пофарбованої козячої шкіри. Фарбували переважно у червоний, чорний, зелений та коричневий кольори. Сап’янові черевички передавались у спадок від бабусі до матері, а потім – від матері до дочки, тому їх дуже берегли. Якщо дівчинка взула до церкви сап’янове взуття, а надворі потім почав падати дощ, то вона знімала черевики і йшла додому босоніж.

– Найдавніші черевички у нашій колекції – з 1885 року із клеймом фабрики. Вони збереглися у хорошому стані. Це взуття оздоблене візерунковими швами, має розширену халяву та невисокий каблук. Взагалі у той час черевики мали подвійні підошви. На початку 20 століття популярними були черевики-закупанки, а у середині 20 століття черевики-румунки, які були утепленими, – розповідає Леся Сута.

Найбідніші люди ходили у личаках та постолах. Чобіт мали одну пару на всю сім’ю. Якщо одягали, то дуже берегли. Багаті люди носили черевики з тонкої шкіри, сап’янові. Таким чином можна було побачити багата людина чи ні. У народі навіть існує така приказка: «Видно пана по халявах».