У рамках містерії різдвяного свята «Луна музеєм коляда», що відбувалась у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї, наукові співробітники провели майстер-клас із зав’язування хусток та розповіли багато цікавого про їхнє походження та історію.

Науковий працівник Тернопільського обласного краєзнавчого музею Оксана Гулик показала, як зав’язувати хустку гуцульським методом «Гуші».

За словами пані Оксани, хустка здавна була символом любові, вірності, скорботи, надійним оберегом, а також атрибутом заміжньої жінки. Перші хустки були виготовлені з домотканого полотна білого кольору. За структурою вони були трохи тонші, аніж полотно з якого виготовляли сорочки. Однокольорових хусток не було, усі вони були гарними та колоритними. З’явились перші хустки у другій половині 17 століття. У давнину вважали, що цей елемент одягу супроводжує людину від її народження аж до смерті.

– Коли народжувалось дитина, то першим полотном після народження, яким огортали немовля, була хустка з геометричним орнаментом. Коли йшли в гості на хрестини, то із собою брали хліб та хустку. Хліб символізував добробут, а хустка – надійний оберіг для матері та її дитини. Ліжечко немовляти також зверху накривали хусткою, аби ніяке лихо не приступило, – розповідає Оксана Гулик.

Окрім цього, хустку часто використовують у весільному обряді. Деякі елементи навіть збереглись у сучасному весіллі. Коли хлопець йшов свататись до дівчини, то на знак згоди вона виносила йому хустку, якщо ж ні – гарбуза. Під час шлюбної церемонії руки молодих зв’язували докупи однією хусткою, що означало міцність сім’ї.

– До наших днів зберігся звичай, коли свекруха на весіллі три рази покриває наречену хустиною. Ми бачимо, що два рази вона не дається, а на третій дозволяє зав’язати хустку. Це означає, що наречена отримує новий статус та йде під владу чоловіка. Це трохи сумний обряд, бо дівчина розуміє, що не піде більше не вечорниці чи гуляти з друзями, – додала Оксана Богданівна.

У поховальному обряді заміжню жінку не могли хоронити без хустки. На Хмельниччині й досі існує звичай, коли близькі родичі померлої приносять та кладуть у труну хустини.

Працівники Тернопільського обласного краєзнавчого музею наголосили на тому, що хустка – не лише красивий елемент гардеробу, але й національний оберіг.