Про те, чому Тернопіль є мертвим містом та про особливості документальної та репортажної фотозйомки розповів тернопільський, а радше підволочиський, фотограф – Сергій Гіс.

У «Bunkermuz» він презентував свій творчий доробок, над яким працював приблизно 6 років.

- Я вважаю, що кожен фотограф повинен мати свій жанр, в якому зніматиме. В мене це репортаж та документальне фото. Це єдина фотографія, на мою думку, яка є. Особисто я – не признаю іншої фотографії як такої. Ця серія фотографій – шестирічна. Приблизно з 2011 року вона знімалась і я вирішив зробити підсумок, бо Тернопіль більше знімати не буду. Хіба робитиму одиничні кадри. Тернопіль для мене – мертве місто, тому що я, в принципі, відзняв тут все, що я хотів;  все, що я бачив з того, що мені подобається. Те, що лягало в кадр. Тернопіль потребує змін, він не розвивається. Це страшно. Я прийшов сюди вчитись в 2007 році. В той період я почав фотографувати, знімати Тернопіль і до цього часу нічого сильно і не змінилось. Звісно можна знімати озеро, парки – вони вічні, однак, і з ними є свої проблеми. На одному із стендів  можна побачити забудови, базар, реклами, відсутність архітектури як такої, яку не зберігають. Її тільки нищать. Я закінчив Тернопіль, бо я вже не бачу, що знімати, немає нічого нового, - ділиться міркуваннями фото-автор.

На виставці представлені серії робіт театру, медичного центру, танців. Більша частина кадрів – це люди та архітектура. Зроблені вони, як зазначив фотограф, здебільшого в Тернополі, однак, є кадри і «львівські», і «київські».

- Саме після цієї фотографії я полюбив цю зйомку (репортажну і документальну авт.). Я дуже радий, що вона в мене вдалася. Тому що, якби її не було, можливо, я б і не знімав дальше. От тоді я захопився документальною фотографією. Ну як, тоді я ще нерозумів, що таке справжнє захоплення і любов до того, що ти робиш. Спочатку я просто знімав вулиці, було цікаво. Документальна фотографія взагалі, мені здається, приходить з роками. Всі документальні фотографи стають такими років в сорок – п’ятдесят. Тому що тоді вже дозріє людина, дозріє зйомка, - каже Сергій Гіс.

Для гостей виставки її автор провів невелику лекцію, під час якої висловив власні міркування щодо фотографії:

- репортаж – це зйомка подій, в які ти не вмішуєшся і знімаєш все так як воно є. Документальна фотографія дозволяє знімати щось з свого погляду. Через таку фотографію можна передати власну точку зору;

- документальне, репортажне фото - це людські життя, яке проходить і тому має запам’ятовуватись. Хто був, що було, як було, як змінювалось – це потрібно зберігати;

- хороша фотографія – це та, яка чіпає. Хороша фотографія може бути такою, яка подобається багатьом. В документальній і репортажній фотографії основним критерієм рахується взаємодія архітектура-люди;

- зараз дуже модно серед фотографів: коли ми знімаємо людину, ми розмиваємо задній фон фотографії, там нічого не видно. Хороший фотограф знімає так, що і людину видну, і зад видно, і погляд не губиться, тобто воно все компонується;

- в документальній та репортажній фотографії дуже важливо, щоб люди до тебе привикли, тоді вони відкриваються більше. Практично  не можливо зняти проект за одну зйомку. Ця зйомка іде тільки на знайомство, щоб тебе запам’ятали;

-  документальна фотографія в Україні – це дуже проблемна тема, тому що нею дуже мало людей займається. На ній не заробиш. Це чисто для себе. Найбільші осередки, де займаються документальним фото – це Київ, Харків. Зараз ще зароджується вона на заході – це Ужгородська фотографія. Там сильна школа, там сильні фотографи. В Тернополі ситуація набагато гірша;

- сучасна фотографія зійшла трохи на таку масовість, на неякісність. Її багато, прикладом є Instagram. В ньому дуже багато фото, вони йдуть потоком. Через це в людей розвивається несмак, бо люди потоком дивляться фотографії, а якщо побачать одну хорошу, вона забудеться;

- якщо людині часто казати, що вона ідіот, з часом вона в це повірить. Так само і з фотографією. Якщо ти часто бачиш погані фотографії, тобі буде дуже важко побачити хорошу і зрозуміти її.