“Мусимо не просто перемогти, а зруйнувати цю імперію” – боєць бригади “Червона калина” з Тернопільщини
У тернопільській “Просвіті” відбулася зустріч з нацгвардійцем, кулеметником бригади “Червона Калина” Василем Куриловичем (позивний “Батя”).
Під час контрнаступу чоловік воював на Південному напрямку, там він втратив обидві ноги та пошкодив руку. Зараз він проходить реабілітацію у “UNBROKEN” та готується до протезування.
Під час зустрічі воїн поділився власною історією, планами на майбутнє та думками про перемогу.
Василь мешкає у Королівці, що на Борщівщині. До війни чоловік впродовж 12 років працював лісником. Повістку отримав на початку літа минулого року. Зізнається, на фронт пішов не вагаючись.
На війні чоловік був від червня до жовтня. Бригада Василя воювала на Запорізькому напрямку.
– Там, як в пеклі. Голий степ, дерев немає. Уявіть собі, ми пробили коридор: справа ворог, зліва теж і спереду, а зверху – їхні дрони. Це постійні обстріли щохвилини. За ці чотири місяці я побачив все, що тільки міг: від мінометів до фосфору, – говорить “Батя”.
На початку жовтня військовий отримав поранення. Пригадує, разом з побратимами мали покинути позицію, яку окупанти обстріляли артилерійськими снарядами.
– Пам’ятаю, прилітає снаряд, перекриття падає. Двоє наших тоді отримали важкі поранення, один загинув прямо біля мене. Нам дали команду виходити, після того, як відправив поранених, я залишився попрощатися з полеглим побратимом. Коли виходив, потрапив під атаку FPV-дрона. Мені відірвало праву ногу і пошкодило ліву. Тієї ж миті з іншого дрона на мене скинули гранату, яка пошкодила руку – відірвало два пальці, залишилось три, – пригадує захисник.
Турнікет чоловікові наклали побратими й пообіцяли, що повернуться по нього.
– До моменту, коли вони мене знайшли, перед очима пролетіло життя. Я взяв в кулак лівої руки запорізьку землю. Подумав, що з нею мене привезуть додому та хоронитимуть. З землею, за яку воював і загинув. Але тоді зібрався з силами і згадав, що обіцяв дітям повернутися, а значить мушу, – говорить Василь Курилович.
До лікарні захисник потрапив через 8 годин після поранення, другу ногу теж довелося ампутувати. Побратимам, які його врятували, чоловік пообіцяв взяти участь у “Іграх нескорених”. Напередодні чоловік вже пройшов відбір на змагання, зараз чекає результату. Щодня чоловік кілька годин проводить у спортзалі.
– Казав хлопцям: “Ви мене винесли, врятували. Я мушу поїхати туди і для вас вибороти якусь медаль. Серед видів спорту обрав веслування, і не на витривалість, а на силу. Думаю, що виступлю нормально. Ще дві дисципліни – жим штанги і стрільба з лука. Звик ставити перед собою важкі завдання та стараюся їх виконувати, – розповідає воїн.
Василь Курилович зізнається, наснаги додає підтримка рідних та побратимів.
Згодом воїн хоче здобути освіту психолога, аби зуміти допомогти таким, як він сам.
– Хто пройшов війну, той знає: побратим – не просто слово, а щось більш святе. Ти знаєш, що в тебе завжди є підтримка. Після поранення хлопці ввечері стабільно дзвонять та цікавляться як я, підтримують, – говорить військовослужбовець. – Під час реабілітації побачив, що війна вплинула на кожного по-різному. З нами працює психотерапевт, але не кожен може йому відкритися. Я бачу, що зміг підтримати інших хлопців, тому хочу здобути освіту та допомагати далі. Щоб вони знали, що не самі, що все буде добре.
Нацгвардієць додає: для перемоги від західних партнерів потрібна зброя, від українців – єдність.
– Щоб закінчити війну, нам, звісно, потрібна зброя. В нас сильний ворог і не треба його недооцінювати. Від нас, українців, потрібно розуміння, що потрібно об'єднуватися. Зрозуміти, що мусимо не просто перемогти, а зруйнувати цю імперію. Тому до перемоги і тільки вперед, – каже військовослужбовець.
