Тернопільський тренер з вільної боротьби Ігор Сцібайло вже понад сім місяців боронить Україну від окупантів, та спортивний клуб «ГалТер’S» у приміщені ЗОШ № 17 не пустує. Тренує дітей у Тернополі його колега – майстер спорту з вільної боротьби, багаторазова чемпіонка та призерка всеукраїнських і міжнародних турнірів, суддя міжнародної категорії Тетяна Сікновенко з Херсона. На початку літа спортсменка вирвалася з-під окупації і знайшла прихисток на Тернопільщині.

Про спортивне дитинство, життя в окупації та нову роботу Тетяна Сікновенко розповіла «Сороці».

Далі – від першої особи.

Виросла у гімнастичному залі

Моя мама – тренерка зі спортивної гімнастики, тож я виросла в гімнастичному залі. Чим тільки не займалася в дитинстві – і балетом, і гімнастикою, але не затримувалася надовго. У 12 років я прийшла на боротьбу.  Тоді зрозуміла, що це на все життя. Не могло бути по-іншому. Подобалося все – тренер, колектив, відчуття килима та суперника.

«Коли в Херсоні почали зникати люди, зрозуміла, що скоро приїдуть і за мною»

На Тернопільщину я приїхала на початку літа. У цьому мені допомогла сім’я титулованого спортсмена Василя Шуптара з Теребовлі. Це – мої друзі. Було дуже важко психологічно. Тоді мені здавалося, що я втратила майже все. Я не розуміла, як жити далі, але вистояти мені допоміг спорт. Якби не боротьба, я б потонула в проблемах.

Рішення про виїзд з рідного Херсона далося нелегко, бо в окупації залишалася моя найрідніша людина – мама. Вона відмовлялася їхати з рідного дому. Ми зібрали речі, готувалися до виїзду, але в останній момент мама розплакалася, сказала, що залишається і благала мене їхати самій.

У Херсоні я ходила на мітинги до того часу, поки за це не почали вбивати. Людей з мого оточення викрадали. Бувало, що вчора стояла і розмовляла зі знайомим, а вже наступного дня він зник. Стало зрозуміло, що у будь-який момент за мною також приїде «зетка» і забере. Це було лише питання часу. Тож я вирішила прийняти запрошення моїх друзів з Теребовлі і переїхати в Тернопільську область. Вже будучи тут, на Тернопільщині, я щодня телефонувала до мами і вмовляла її приїхати. Згодом вона таки погодилася. Я рада, що найдорожча мені людина тепер поряд. Дуже дякую теребовлянцям за те, що допомогли нам стати на ноги в новому місті.

Пережити усе допоміг спорт

Моральний стан після переїзду був жахливим, але я зрозуміла, що маю жити тут і зараз, де б не знаходилася. Не маючи грошей, не маючи нічого, я розпочала тут нове життя. Спершу працювала в Теребовлі, жила в гуртожитку для переселенців. Коли з’явилася пропозиція працювати за освітою в Тернополі, я вирішила спробувати. Зараз навчаю дітей вільної боротьби у спортивному клубі імені Богдана Сцібайла «ГалТер’S» (у приміщенні Тернопільської спеціалізованої школи № 17 з поглибленим вивченням іноземних мов). У нас є дві групи – учні 3-4 класів та 5-6 класів. Найголовніша мета – щоб діти були зайняті, розвивалися навіть в такі нелегкі часи. У нас має бути сильна нація, яка буде відбудовувати після війни незалежну Україну!

Іти за мрією

У Херсоні я працювала тренером в приватному інклюзивному дитсадку. Ця робота дуже подобалася, хоч і була вкрай важкою психологічно. Але я міряла стати суддею міжнародної категорії, тож заради цієї мети згодом відійшла від тренерської діяльності. Я поставила ставку на мрію! І не помилилася, адже досягла того, чого хотіла! Перед війною я також почала вивчати англійську мову. Ввечері 23 лютого виконувала домашнє завдання і навіть не підозрювала, який жах розпочнеться через кілька годин.

Важливо перемагати на всіх фронтах

Війна багато змінила у спортивній сфері. Чимало спортсменів пішли на фронт, хтось виїхав за кордон, а хтось досі не може виїхати з окупованої території. Важко тренуватися, бо потрібна конкуренція. Має бути збірна у повному складі і збори, а зараз це неможливо. Спорт змінився – немає тих можливостей і тих умов, які були до війни.  Попри це, наші борці греко-римського стилю та вільної боротьби цьогоріч таки представили Україну на світовій арені. Я дивилася ці змагання, будучи в окупації, і плакала. Дуже важливо зараз перемагати. У будь-якій сфері треба робити те, що у твої силах.

Окупація ламає навіть найсильніших

Окупація ламає навіть найсильнішу людину. Здається, що ти можеш впоратися з будь-якими труднощами, але коли в твоє місто вриваються вбивці, ти вже не так впевнений у своїй силі. В окупації ти не можеш нічого контролювати, від тебе нічого не залежить. Щоб ти не робив, навіть якби віддав своє життя, від цього нічого не зміниться.

Про кумирів

Боротьба – вид спорту, який не стоїть на місці. У мене немає кумирів в цій сфері, бо чемпіонами стають все нові і нові люди. Я люблю боротьбу і щиро вболіваю за всіх. Мені імпонує Аліна Акобія з Полтавщини, Ірина Коляденко з Київщини, Ірина Бондар з Житомирщини. Я бачила, як починали ці дівчата і чого вони досягли. Це викликає почуття гордості. У хлопців також дуже сильна команда. Я пишаюся усіма і хочу, щоб Україна якнайчастіше перемагала.

Найбільше на Тернопільщині здивували … люди

На Тернопільщині мене найбільше здивували люди. Куди б я не потрапила, скрізь зустрічалися ті, хто хотів допомогти. Звісно, були й поодинокі випадки, коли хтось намагався мене «вчити життя». Я завжди розмовляла російською. Думала, що перейти на українську буде неймовірно важко, але, здається, все виходить. Немає неможливого, якщо є сильне бажання! Я зрозуміла, що не зможу змінити людей навколо себе, вони не мають жити так, як хочу я. Якщо я переїхала сюди, то маю змінитися сама. Якщо я хочу тут працювати, то маю розмовляти українською. Я люблю свою країну і вважаю себе патріотом. У спортивній кар’єрі я завжди прагнула гідно заявити про свою Батьківщину на весь світ!

Місця сили: килим і Тернопільський став

У Херсоні я жила біля води. Вода мене надихає, заряджає. Тож я дуже рада, що в Тернополі є став, біля якого можна посидіти, подумати про життя і зарядитися спокоєм. Окрім цього, усе життя мене заспокоює килим – і коли суджу змагання, і коли сама тренуюся, і коли треную інших. Мені завжди кажуть, що суддівська діяльність у спорті дуже стресова. А мені подобається бути суддею! Подобається, що я можу контролювати сутичку. Подобається виявляти сильнішого. Тут, у Тернополі, я контролюю тренувальний процес і намагаюся вселити дітям ту любов до боротьби, яку колись вселили мені.

Довідка: Тетяна Сікновенко – майстер спорту з вільної боротьби, багаторазова чемпіонка та призерка чемпіонатів України, чемпіонка та призерка всеукраїнських та міжнародних турнірів, учасниця чемпіонату Європи, суддя міжнародної категорії зі спортивної боротьби.

Тренує у Тернопільській спеціалізованій школі №17 імені Володимира Вихруща (від КДЮСШ №1). Номери телефонів: 0950892530; 0984238430.