У колекції бережанки Олени Різник – понад 2000 сценічних костюмів. Серед них – образи, які до деталей відтворюють убори різних історичних епох. Частину з них жінка зібрала або отримала у подарунок, іншу ж – створила сама.

Про відтворення історії у одязі та ролі костюму в житті театру Олена Різник розповіла «Сороці».

– Костюмів в мене дуже багато. Я все ніяк не знайду час їх порахувати, але все докупляю і дошиваю нові. Є не лише історичні костюми. Клоуни, пірати – є образи на всі випадки життя. Я не маю величезної костюмерні, тож все тримаю вдома. В мене величезний стрих і ми з чоловіком там обладнали костюмерню, – говорить Олена Різник.

Колекціонувати не збиралася

Попри те, що кількістю костюмів вже перетнула позначку у кілька тисяч, з визначенням «колекціонер» пані Олена не погоджується.  Вже понад 15 років вона є керівником Зразкового молодіжного театру "Взори" Бережанського центру дитячої та юнацької творчості. Розповідає, що колекція розпочалася з роботи. 

– Це вийшло несвідомо і пішло від моєї професії. Абсолютно все, що я роблю, в цьому участь  бере мій театр. Без нього не було б нічого. Коли я почала працювати з театральним гуртком, найбільшою проблемою був репертуар. Тоді я почала писати п’єси самостійно. Працюючи над сюжетом, одразу собі уявляла, яким мій актор буде на сцені, в якому костюмі з якою бутафорією та реквізитом. Так тоді простіше. І я розуміла, що якщо сама того не надбаю, мама чи бабця вдіне у те, що має в хаті, і з постановки вийде зовсім інше, – пояснює Ольга Різник.

Однак на початку про самостійний пошив одягу мова не йшла.

– Я почала замовляти костюми, потім щось перешивала самостійно і так мало-помалу колекція почала набирати обертів. Тоді моя коліжанка виїхала до Лондона, там побачила професійні костюми. Гарні, які продають в спеціальних магазинах, почала присилати їх мені. А потім  в нас на секонд-хендах почали з’являтися гарні, добротні костюми. Колекціонувати я не збиралася, це вийшло само собою.

Одяг кожної епохи має свої стандарти

Зараз Олена Різник найчастіше створює костюми періоду Середньовіччя та стилізований історичний український одяг, адже в цих напрямках працює театр. Каже, при відтворенні образу певної епохи, важливою є кожна деталь.

– Перед тим, як почати працювати з костюмом, треба добре знати його історію. Одяг кожної епохи має свої стандарти. Не можна перетворювати його на клоунаду. Тому ми до цього підходимо дуже серйозно. Зараз в цьому допомагає інтернет, – пояснює Олена Різник. – У випадку з історичними костюмами я більше таки займаюся колекціонуванням: хтось мені щось дарує, щось купую сама. Виготовляю більше стилізовані речі. Звичайно, це не 100% відтворення але все ж з дотриманням тих канонів та правильного поєднання кольорів, щоб не виглядало крикливо.

Багато про час та місце подій у виставі можуть розповісти й такі елементи костюму як пов’язки, очіпки тощо.

– Велику роль відіграють, звичайно, аксесуари. Якщо ми говоримо про український одяг, то для  дівчаток робимо  пов’язки з штучними квітами і вишивкою, якщо це дівчина – вінок, якщо готуємо щось з класики – обов’язково очіпки, хустки закручені на різний манер, – говорить Оксана Різник. – Коли ти працюєш над матеріалом, то досліджуєш місце, де відбувається дія. Відштовхуючись від цього, ми намагаємося зробити все, щоб було зрозуміло, який регіон представлено. Те ж саме з історією: якщо це 16 століття – один костюм, 18 століття – трохи інший. Капелюхи, капелюшки, пір’я, жіночі обручі – все воно має відповідати епосі. В костюмі не може бути безлад, бо тоді це виглядає смішно.

Костюм – це мій партнер, моє натхнення

Олена Різник каже, що до костюмів завжди ставиться з повагою і вчить цього юних акторів.

– Я людина трошки містична. вірю, що костюм – живий предмет, тому що він працює з актором на сцені. В нашому театрі всі діти знають, що до сценічного одягу і взуття треба відноситися, як до свого партнера на сцені. Коли я бачу, що костюм роками висить і не виставляється, вважаю, що це не справедливо у ставленні до нього, тому, пишу під них п’єси. Костюм – це мій партнер, моє натхнення, – говорить Олена Різник.

Найбільше подобається шити на дітей, добираючи образи для актора, каже керівник театру.

– Я завжди шию без примірки, на око. Якщо знаю на кого конкретно шию, завжди вгадую з розміром. В нас є таке правило в театрі: коли до нас приходить новачок, він має право мати власний костюм. Звичайно, буде одягати й інші, але має право на власний. В декого є вже цілий гардероб, – розповідає жінка.

 «Мій світ – мереживо казок»

Олена Різник каже, що час, який йде на створення одного костюму, залежить від нього самого.              

– Тут все дуже по-різному: є так, що робота йде дуже швидко – два три дні й костюм готовий, а буває, що бракує якоїсь деталі. Тоді я буду довго кругом того манекена ходити. Це не закінчиться, допоки я не знайду те, що мені потрібно, – говорить керівник театру. – Я не перестану повторювати, що костюм – як живий: йому щось не підходить, не подобається. Буває навіть, що я його вже з манекену зніму, як люблю казати «консервую» допоки не знайду цю деталь і тоді костюм дошивається в моменті. Таке було вже не один раз.

Коли назбирується достатня кількість костюмів одного стилю Олена Різник презентує тематичні виставки.

– Свої виставки я називаю «Мій світ – мереживо казок».  Назву казці даю відповідно до стилю представлених костюмів. Цьогоріч я розповіла вже сьому казку. Вона присвячена темі Бароко тому я так її і назвала – «Моє Бароко», – пригадує жінка. – Наступна виставка буде присвячена Україні, якраз до 30-річчя нашої держави. Я вирішила, що достатньо назбирано костюмів, які ще не презентувалися.