За словами волонтерів, досі суспільною проблемою є непідготованість випускників інтернатних закладів до самостійного життя та тих викликів, які чекають дітей за стінами інтернату.

Організація домашнього побуту, приготування їжі, розподіл та планування коштів, створення власної сім’ї  — усі ці аспекти, здавалося б, звичного щодення для них є новими та засвоювати це випускникам доводиться самотужки.

Під час пресконференції волонтери благодійного фонду «Майбутнє сиріт» розповіли, як складаються долі випускників інтернатних закладів Тернопільщини.

За словами координаторки програм та проєктів БФ «Майбутнє сиріт» Ірини Абрамець, велику різницю у вихованні та тому, як склалася життєва дорога, можна побачити у випускників інтернатних закладів різних поколінь.

— Якщо говоримо про тих, кому зараз 35-40 років, чудово розуміємо, що ті часи були дуже важкими і ставлення тоді в інтернатних закладах до дітей було зовсім іншим: ніякого індивідуального підходу, можливостей, а діти жили за суворим режимом.  Коли до нас приходять випускники 35+ і 20+, ми бачимо, наскільки по-іншому вони сформовані.  Якщо ми говоримо про вікову категорію 35+ — я б сказала, що це люди, які не змогли реалізуватися тому, що в їхньому житті не було людини яка була б поруч, — говорить Ірина Абрамець. — Окремі з них мають свої сім’ї, мають по двоє-троє діток. Більшість розведені, але найбільше дивує, що є такі випускниці, які, виховуючи свою дитину в бідності, жодного разу не віддавали її в інтернат, хоча їм дуже і дуже тяжко, бо це одинокі матері без жодної підтримки. Вони орендують квартиру,  ходять на роботу, яка не завжди є високооплачуваною і ми не можемо говорити про якусь реалізацію сімейну або професійну тому, що цього балансу до кінця знайти не вдалося.

У випускників молодшої вікової категорії часто проявляється споживацьке ставлення до суспільства, розповідає Ірина Абрамець.

— Якщо ми говоримо про молодь 20+ то тут побачимо зовсім іншу картину: вони знають свої можливості і права, держава їх дуже гарно забезпечує. Як кажуть, тільки бери і цінуй. Однак, тут цінувати ніхто і не хоче. Більше відіграє такий феномен як: «Мені повинні, бо я — сирота». Вони усвідомлюють, що вже їм ніхто нічого не винен вже після 23 років, коли треба йти на роботу, — говорить Ірина Абрамець.

Проте координаторка наголошує, в житті кожного випускника є не лише невдачі, але й перемоги та досягнення, яких вони здобули самотужки.

— Доля складається по-різному, але щоб сказати, що в всіх випускників майбутнє на негативі то ні, такого немає, адже вони борються. Вони мають одну модель але бачачи, як живуть їхні батьки, хочуть це переламати і жити по-іншому, проте їм не завжди вистачає для цього ресурсу, — підсумовує Ірина Абрамець.