Орієнтовно 92% дітей, які проживають в інтернатах, мають живих батьків і лише 8% є дітьми сиротами.

Такими даними під час пресконференції поділився голова БФ «Майбутнє сиріт» Андрій Назаренко.

Він розповів, наскільки важливою допомога і підтримка громади є у випадку з сім’ями у складних життєвих обставинах.

 — Зараз ми говоримо про дітей, які мають батьків, але, на жаль, або вони не готові брати відповідальність, або в них в житі була певна криза і це якраз спровокувало те, що вони залишили цю дитину, — каже Андрій Назаренко. — Хочеться просто звернутися до людей. Оскільки це відповідальність і громади також. Люди мають бути відповідальними за своїх сусідів, якщо вони бачать якісь проблеми. Допомогти поки не дійшло до крайнощів і дитину вилучали.

Особистим досвідом поділилася і випускниця одного з інтернатних закладів Тернопільщини Яна.

— Я хочу сказати, що це не так легко бути дитиною позбавленою. Це важко. Тобі хочеться мати свою сім’ю, своїх батьків, — розповідає Яна. — Коли ти сидиш в інтернаті і до інших дітей приїжджають батьки, це обідно. До них приїжджають, а до тебе — ні. Це дуже боляче, коли ти знаєш, що твої батьки є. Особливо мама але вона до тебе не навідується тому, що їй на тебе все рівно.

Благодійники закликали громаду не бути байдужими та допомагати один одному у кризових ситуаціях.

Не менш підтримка потрібна дітям, які живуть у інтернатних закладах. Однак, вона не вимірюється у кількості подарованих цукерок наголошує Андрій Назаренко.

— Головний меседж: «Менше цукерок – більше уваги». Ми часто бачимо дописи  в соціальних мережах про те, як возять і возять в інтернати подарунки, цукерки, фотографуються, демонстративно показуючи, що  допомогли дитині. Але це не те, що їй потрібно насправді.  Ці люди не допомогли, а навпаки зробили її більш споживацькою, — розповідає Андрій Назаренко.

З часом діти починають сприймати такі речі як належне і вважатимуть так й в дорослому віці, додає координатора програм та проєктів БФ «Майбутнє сиріт» Ірина Абрамець.

— Потрібно корегувати цей момент. Інколи дитина сподівається, що тітка, яка принесла цукерки, буде й далі з нею  спілкуватися та дружити. І якщо події й справді розвиватимуться так, то  це чудово, але коли це просто відкуплення — це не є добре для дитини, — говорить Ірина Абрамець. — Ми бачимо це і в наших випускниках. Коли їм 20, 30 і 35 вони можуть подзвонити і сказати: «Ми бачили, що діткам роздавали щось. А можна щоб мені також це дали?»  Проте, ми чудово розуміємо, в якому світі вони виховувалися.