Лікар, офіцер, науковець, «Заслужений лікар України» : історія Євгенія, який поєднав військову медицину та науку.
Насправді тут криється глибша історія людини, яка свідомо змінила аспірантські кабінети та операційну харківського науково-дослідного інституту на передову. Це розповідь про досвідченого травматолога, для якого звання “Заслужений лікар України” стало не лише відзнакою професійної праці, а й символом тієї нової реальності, у якій українські лікарі поєднують клінічний досвід, військову службу, управлінські рішення, евакуацію поранених і наукову роботу навіть під час війни.
Рідні хвилювалися, і це природно. Але вони знали мою позицію і розуміли, що для мене це було питанням обов’язку та честі. Їхня підтримка для мене дуже важлива, навіть коли рішення були складними.
Про це повідомили у 44 окремій артилерійській бригаді імені гетьмана Данила Апостола.
Контроль неба. Ворожий контроль неба на евакуації. Це те, що нам пошкоджує техніку та ускладнює евакуацію, ускладнює, по суті, життя мого підрозділу. За останній період у нас дуже багато переміщень через те, що мій підрозділ попадав під вогневе ураження супротивника.
Артилерія ж не веде прямого стрілкового бою, тобто кульових та мінних уражень у нас немає. У нас ураження в основному, які були, так і є: або внаслідок контрбатарейної стрільби, тобто пряме вогневе ураження артилерії по наших підрозділах, або внаслідок тих ж КАБів чи FPV. Просто їх стало більше.
Сьогодні військовий медик повинен мати не лише медичні навички, а й базові навички безпеки, орієнтування в обставинах довкола, роботи під загрозою ураження та самозахисту.
Військовий медик часто поєднує кілька ролей: профільного лікаря, лікаря загальної практики, організатора евакуації, психолога і людини, яка має підтримати військовослужбовця у критичний момент. Поєднувати потрібно все. Мені це нескладно, бо я науковець. Вже під час служби в армії захистив дисертацію і здобув ступінь PhD з медицини та отримав другу вищу управлінську освіту.
Є ще морально-психологічне навантаження. Стрес, недосипання, обстріли, постійна напруга часто проявляються через тіло: біль у спині, головний біль, серцебиття, підвищення тиску, порушення сну. І цей біль реальний для людини.
Я добровільно став до лав війська, бо вважав і вважаю це своїм громадянським і професійним обов’язком. Водночас моя базова ідентичність – лікар і науковець. Після перемоги я планую продовжити клінічну та наукову роботу, але досвід військової медицини назавжди залишиться частиною мого професійного шляху.
Крім того, як лікар-травматолог я проходив інтернатуру і починав професійну роботу в центральній районній лікарні біля траси Київ–Одеса, де часто доводилося стикатися з тяжкими травмами після ДТП, відкритими ушкодженнями, політравмою, масивною кровотечею. Звичайно, це не тотожно бойовій травмі, але саме цей досвід дав мені розуміння роботи в умовах стресу, дефіциту часу й необхідності швидко ухвалювати рішення.
А от чого навчився – це цинкувати, контролювати небезпеку навколо. Крім того, що ти думаєш про медичну роботу, то ще й за безпеку свою і свого особового складу.
Люди часто ціпеніють не в процесі надання роботи, а перед тим, як почати щось робити. Є страх: “А що буде, якщо я зроблю щось не так?”. Якщо ти нічого не зробиш, тоді вже точно буде гірший варіант, ніж коли ти почнеш щось робити.
Умовний приклад: лежить людина після прильоту, уламок перебив стегнову артерію.
Якщо при масивній кровотечі не діяти, людина може загинути за лічені хвилини. Якщо ж поруч є хтось, хто здатен накласти турнікет, притиснути рану або хоча б правильно викликати допомогу, шанси на виживання суттєво зростають.
Але потрібно наважитись підійти до цієї людини і почати щось робити. А вона буде кричати, плакати, битися, рухатись, може бути неадекватна. Все одно потрібно брати і робити.
