Свій поважний 90-річний ювілей зустріла жителька села Соборне — Любов Петрівна Яциковська. Її життя — мов книга, у якій є і біль переселення, і важка праця, і велике кохання, і страшні втрати, і неймовірна сила жінки, яка попри все зуміла зберегти доброту у серці.
Ще зовсім маленькою дівчинкою Любов Петрівна разом із батьками була змушена виїхати. Її сім’я стала однією з тисяч українських родин, яких примусово виселили з Польщі. Народилася вона у селі Пильня Саніцького району. Із маленькою валізою спогадів та великою невідомістю попереду родина приїхала у Соборне.
Про це повідомили у Байковецькій громаді.
Тут вона вчилась, дорослішала, тут пізнавала життя. Частину своєї молодості та зрілих років прожила у Тернополі, працювала на продовольчій базі. Але серце все одно тягнуло додому — у село, до землі, до простих людей. Після виходу на пенсію у 55 років повернулась у Соборне.
А найбільше світла у її очах з’являється тоді, коли вона говорить про своє кохання.
Юною дівчиною вона зустріла Богдана. Покохали одне одного щиро й по-справжньому. Таємно обвінчались, бо боялась сказати мамі. І лише батькові довірила свою таємницю.
Разом із чоловіком вони прожили 52 роки — у мирі, добрі та злагоді. Виховали трьох дітей. Та життя не завжди милосердне… Любов Петрівна пережила страшний біль — поховала двох синів. Сьогодні поруч із нею донька, двоє внуків та п’ятеро правнуків — її продовження, її сила, її радість.
Попри всі випробування, вона залишається світлою, щирою та напрочуд позитивною людиною. І навіть у свої 90 — красива, усміхнена, з мудрим поглядом людини, яка бачила життя різним, але не втратила любові до нього.