Своє 92-ліття відзначив житель села Біла – Петерків Ярослав Михайлович.
Петерків Ярослав Михайлович – уродженець села Біла, шанований старожил та багаторічний трудівник. У сім’ї зростав разом із двома братами. Усіх трьох єднала велика любов до музики – самотужки опановували різні інструменти та з радістю гуртували вечорами молодь на рідному подвір’ї після селянських робіт, щоб поспівати й потанцювати.
Про це повідомили у Білецькій громаді.
Замолоду Ярослав Михайлович працював на спеціальному мотоциклі – розвозив продукти для потреб людей. Згодом трудився у столярному цеху в Тернополі – все своє життя присвятив столярній справі, ставши вправним майстром по дереву. Був надзвичайно працьовитим, усе життя будувався й нині продовжує дбати про родину та добробут.
Окремою сторінкою його життя є музика. Колись грав на весіллях у складі музичного гурту, де хлопці з Білої, Чистилова та інших сіл виконували народні мелодії на акордеоні, скрипці, саксофоні, кларнеті, гармошці. І тепер пан Ярослав із задоволенням віртуозно грає на губній гармоніці, має у своїй колекції декілька музичних інструментів.
З болем у серці пригадує важкі воєнні та повоєнні роки, голод і нестатки, коли часто не було що їсти. Друга світова війна залишила травму на руці іменинника та глибокий слід у пам’яті – обриси людей, які приходили й приїжджали до Білої у пошуках їжі та порятунку…
Ярослав Михайлович пам’ятає часи підпілля Української Греко-Католицької Церкви, коли в Білій потаємні богослужіння звершував в’язень радянських таборів – отець Володимир Теленко. Пан Ярослав допомагав підпільному священнику в служінні. Коли ж було відкрито святиню села – церкву святого Миколая, він активно долучився до парафіяльного життя, виготовив для храму таці для пожертв та доклався до інших необхідних робіт, щоб у Божому домі було все потрібне для звершення відправ.
Разом із дружиною розбудовували прабатьківське господарство, виховали двох дітей. Сьогодні Ярослав Михайлович радіє трьом онукам і двом правнукам.
Особливою подією в його житті є подорожі до Канади. У свої 90 років він уперше відвідав рідних за океаном, а в 91 рік поїхав туди знову. В місцевій українській церкві його радо зустрічала наша діяспора. Як і вдома, пан Ярослав зробив дарунок для храму – поофірував таці для пожертв.
Попри поважний вік, він залишається дуже позитивною, доброю та щирою людиною, щиро вболіває за долю свого народу та бажає Україні перемоги й мирного майбутнього.