Побратим «Меля» – оператор «вампіра», важкого бомбера. Перед військом працював майстром на підприємстві. 2023 року був мобілізований до Збройних Сил і після базового вишколу розподілений у 33 Окрема Механізована Бригада.
«У 33-ій я від самого початку її існування. На Закарпатті пройшов бойове злагодження, і мене скерували до комендантського взводу – водієм».
Так «Меля» прослужив два роки, а потім попросився на навчання операторів безпілотних літальних апаратів.
«У бригаді тоді відбувався набір пілотів на «вампіри». Запрошували людей із різних підрозділів – пропонували бійцям піти і спробувати себе в цій цікавій справі. То я пішов і спробував. Мені сподобалося, і так я й перевівся із комендантського взводу у бойовий підрозділ».
На оператора «Меля» навчався близько місяця. А в червні 2025 року вперше вийшов на позицію.
«Перший мій вихід був теж фактично навчальний. Досвідчені хлопці на позиції, у бойових умовах, передавали нам усе, що знали самі. А от коли вийшов на бойові вдруге, то вже пілотував «вампір» сам. Дуже сильно тоді тим тішився. Зрозумів остаточно, що мені по-справжньому подобається служити у батальйоні безпілотних систем».
«Вампір» – це високотехнологічний літальний апарат. Проте опанувати його виявилося не дуже й тяжко. Майже одразу почався рахунок знищених «Мелею» цілей.
«Оператори наших дронів-розвідників виявили в одному з будинків у Олексіївці живу силу противника. Я спорядив свій «вампір» мінами, полетів над тим будинком і зробив по ньому скид. Обидва військовослужбовці російської федерації, які там перебували, були знищені. Пізніше полетів до найближчої лісосмуги, де зафіксував ще кількох ворожих бійців – і килимовим бомбардуванням так само їх знищив. Оце й були перші мої бойові ураження».
Продовжив працювати по противнику вже біля Володимирівки, на Добропільському напрямку.
«Особливо цікавих подробиць тут не буває. Це рутинна праця. От нещодавно, наприклад, двоє окупантів переховувалися у бліндажі. Я спорядився й полетів. Знищив і саме укриття, і ворожих військовослужбовців. Зазвичай мої цілі – це саме жива сила противника. Знищую їх скрізь, де бачу – у полі, в укриттях, у будинках. Будь-де».
Попри те, що називає свою працю рутинною, «Меля» відчуває характерний азарт оператора бомбера.
«Роблю ураження, прилітаю бортом до себе на позицію – і якнайшвидше стараюся спорядити борт новим боєкомплектом, щоб знов полетіти та знов уразити. І так постійно: знищив, прилетів, спорядив, відлетів, знищив. Кожного нового разу стає ще цікавіше. Якийсь час, до речі, я намагався рахувати знищені мною цілі, але швидко втратив рахунок. Тепер навіть приблизно не можу сказати, скільки успішних уражень я зробив».
Ще важливіше в азарті бою не втратити розсудливості.
«Підрозділи нашої бригади пішли в наступ, але ворог робив усе можливе, щоб зупинити нас. Їхні засоби радіоелектронної боротьби працювали просто шалено! Я націлився тоді на ворожу техніку, але через перешкоди не зміг влучити – мій борт втратив зв’язок із супутником. Тоді вирішив, що в такій ситуації важливіше врятувати самий «вампір». Було дуже складно, але в ручному режимі я зміг повернути борт на позицію неушкодженим. А тоді спорядився і знову полетів знищувати окупантів».
Саме такою щоденною бойовою працею і досягається мета.
«Хочу повернутися додому – живим та з Перемогою. Я переконаний, що наша Перемога – це лише питання часу».
Група комунікацій Тернопільського ОТЦК та СП