Побратим «Аякс» – літун. Успішний підприємець, власник інтернет-крамниці. А в перші дні повномасштабної війни добровольцем став до лав Збройних Сил.
«Коли я побачив у новинах, що росіяни доходять майже до Києва, я зрозумів, що хочу битися проти них. Одразу пішов до ТЦК. Там тоді стояли великі черги – і мені спочатку відмовили через відсутність бойового досвіду. Взяли до війська лише третього дня, тож від 26 лютого я офіційно у Збройних Силах».
Спершу служив у роті охорони. Потім став зв’язківцем. А наприкінці 2022 року нарешті потрапив до бойової бригади – до новоствореної тоді 33 Окрема Механізована Бригада . Вирушив на Запорізький напрямок і біля Оріхова мав свій перший бойовий вихід.
«Я став літати на «пумі». Цей БпЛА був, як на той час, дуже ефективний і сильно мені сподобався. Займалися розвідкою й коригуванням вогню. Пам'ятаю наш з побратимами перший успіх – коли знищили біля Пшеничного ворожу самохідну артилерійську установку. Обіймалися тоді, наче у футболі, коли гол забивають. А щодо ворожої піхоти, то годі й говорити – дуже багато її завдяки нам щодня лягало».
На Запоріжжі набув незабутнього професійного досвіду. А від 2024 року продовжив знищувати ворога вже на Донеччині.
«Літав тоді то на «пумі», то на «фурії». Пам’ятаю майже безперервні безглузді лобові штурми росіян під Побєдою. Працювали ми по ним постійно й невблаганно. Але воювати тоді стало складніше, бо якщо, скажімо, FPV-дрони раніше мали лише ми, то від 2024 роки їх стали використовувати вже й п*дари. Хоча ми швидко адаптувалися і завжди старалися бути на кілька кроків попереду противника».
Проте біля Улакли «Аякс» вперше відчув, що зазирнув в очі смерті.
«Ця історія не тяжка й не складна, але найближча, скажу так, до мого фіналу. Мене тоді моя автівка врятувала. Я саме вийшов із неї до вітру, а тим часом прилетів «155-ий» снаряд. Автівка прийняла весь удар на себе, а мене в метрах п’яти від неї навіть не подряпало».
А ця історія вже із Добропільського напрямку, з околиць Малинівки.
«Завжди приємно знайти ціль, яка буде варта уваги пана Гаймарса. Але близько місяця тому відпрацювали ще потужніше – адже наводили вже не артилерійський, а авіаційний удар. Пам’ятаю, вечоріло. Акумулятор безпілотного літального апарата почав виснажуватися, треба було повертатися на точку, але ми вирішили ще один раз оглянути дорогу. Чесно скажу, навіть не думали, що нею того разу щось буде їхати. Аж раптом бачимо: багато пилюки. А в цій пилюці, спостерігаємо, їдуть добряче «замангалені» три ворожі бойові машини. Отже, ми почали їх вести – і вони доїхали саме туди, куди нам треба було, щоб вони доїхали. Там їх уже вразила наша авіація».
Війна на має тривати вічно, міркує «Аякс». Рано чи пізно треба буде повертатися до мирного життя. Але цей час настане лише тоді, коли знищимо м*скальську загрозу й не дамо їй змоги відродитися.
«Я б’юся за те, щоб моїй родині та моїм близьким більше нічого не загрожувало. Це і буде моєю Перемогою. Для цього треба вийти на наші державні кордони, вигнати окупантів з нашої землі та створити умови, за яких вони вже ніколи не зможуть на нас напасти. Хочу добити п*дарів і повернутися додому».
Група комунікацій Тернопільського ОТЦК та СП