Музика привела його до війська, а війна — можливо, до нової справи. Знайомтеся, музикант-трубач, який став водієм медпункту 44 окрема артилерійська бригада імені гетьмана Данила Апостола. Побратими кличуть його Бард.
Військовий музикант з Тернополя став водієм медичного пункту бригади. Разом із фельдшером виїжджає по поранених під обстрілами. І не лише рятує життя, а й не втрачає віри у щасливе майбутнє після перемоги.
Про це повідомили у Тернопільському обласному ТЦК СП.
— У 2019 році підписав контракт, спершу був у військовому оркестрі. Потім захотів бути ближчим до справи, аби бути корисним. І перевівся водієм у медпункт, — розповідає військовослужбовець.
Із початком повномасштабної війни 24 лютого 2022 року почали готуватися до виїзду. Уже ввечері прибули на Житомирщину, там почалися перші обстріли. Вони евакуйовували поранених у тил — у лікарні, на стабілізаційні пункти.
Звідти їх відправили на Дніпропетровщину, потім на Запоріжжя. Роботи було багато, важкі напрямки, небезпечні ситуації. Часто доводилось їхати на евакуацію під обстрілами. Але саме тоді, каже, зрозумів, що його місце саме тут — серед тих, хто рятує інших.
— Найважче, коли потрапляєш під мінометний обстріл, — пригадує. — Автівка в такому разі — як мішень. Потрібно вивезти хлопців, швидко, вчасно — бо кожна секунда на рахунку.
Один з найважчих випадків — під час контрнаступу влітку 2023-го. Тоді було дуже багато поранених. Їхній екіпаж працював без відпочинку. Попри ризики, забирав хлопців і доставляв у безпечні місця. Саме тоді він зрозумів, як важливо довіряти один одному і тримати рівновагу в найгарячіших ситуаціях.
— Ми тоді фактично жили в машині. Інколи не було часу навіть поїсти. Але, коли бачиш, що зміг вивезти пораненого, що він живий — це найбільша нагорода, — ділиться Бард.
Із побратимами переобладнали джип під швидку — встановили ноші, аптечки, усе необхідне. Автівка може розвивати швидкість до 170 км/год, і це не раз рятувало життя. Дістається пораненого — і назад під сиреною.
Попри війну, не втрачає людяності. Має подругу, яка чекає його вдома. Вона просить навчитися грати на гітарі. Тож під час коротких перерв бере інструмент до рук, тренується.
— Граю тихо, аби ніхто не чув, — усміхається. — Але щиро. Бо хочу, щоб після війни був час і для нас, для життя. Бо кожен із нас воює не лише за країну, а й за своє майбутнє.
Він мріє після перемоги повернутися до музики. Або, можливо, зайнятись автомаляркою — це теж йому цікаво. Каже, що життя триває, і кожен має знайти своє місце в ньому.