Побратим «Major» – начальник радіорелейної станції. Раніше працював в охоронному бізнесі, а в січні 2023 року прийшов на військову службу. Новий для себе фах зв’язківця здобув саме у війську – у профільному навчальному центрі Збройних Сил.
«Це було справді цікаво, адже з викладачами нам дуже пощастило. Усі потрібні знання й навички нам дали. Хто хотів навчитися й добре слухав, той навчився».
У травні 2023 року «Major» став до зброї у 33 Окрема Механізована Бригада . Пройшов бойове злагодження і на початку червня взяв участь у контрнаступі на Запоріжжі, біля Малої Токмачки. Перший день у бойових умовах. З побратимом розгорнув пункт зв’язку, налаштував «старлінк» – і майже одразу почався ворожий обстріл.
Про це повідомляють у Тернопільському ТЦК СП.
«По нам став працювати міномет: «120-і» міни приходили дуже близько від хати, де ми розташувалися. Дві впали просто на подвір’я. Уламки літають довкола з гучним свистом, але ж розумієш, що треба робити свою роботу – за будь-яких обставин. Обстріли обстрілами, а радіозв’язок має бути».
Праця зв’язківця на війні. Бути уважним і обережним, вилізти на потрібну висоту, виставити антену. Часто – під вогнем. Завжди – під загрозою скиду. Допомагають професіоналізм і досвід – попри постійну небезпеку «Major» працює успішно. Жодного разу не був поранений. Найтяжчими у своїй службі називає нещодавні півтора місяці у Багатирі, на Донеччині.
«Обстріли тут набагато інтенсивніші, ніж у Малій Токмачці, зокрема із «градів». Часті удари КАБ-ами. Постійні атаки FPV-дронів. Спроби прориву ворожої піхоти. Але ми на війні, і я не бачу в цьому чогось дивного чи фантастичного».
Саме в Багатирі, який тепер безуспішно намагаються захопити окупанти, «Major» нещодавно ризикнув життям заради побратима – і до зв’язку це не мало ніякого стосунку. З «Барсом», головним сержантом батальйону, перевіряли наші позиції. Коли проходили край села, почули, що хтось кличе на допомогу.
«Ми підійшли ближче й посеред замінованої території, між колючим дротом, побачили двох людей у «пікселі». Наші підірвалися на міні: один був поранений, а другий, на жаль, загинув. Головний сержант доповів про ситуацію, викликав саперів, але часу зволікати не було. Треба діяти».
Боєць стікав кров’ю, адже зазнав численних уламкових поранень. Кілька годин він нерухомо пролежав біля загиблого побратима, намагаючись не привертати увагу ворожих дронів. День, відкрита місцевість – і тепер вже «Барс» та «Major», знаходячись біля пораненого, збільшували небезпеку бути поміченими.
«Ми вирішили ризикнути, не чекати на саперів. Полізли в ті мінні загородження. Там було дві лінії колючого дроту, а між ними – протипіхотні міни. Треба бути дуже обережним, щоб не зачепити нічого й не підірватися. «Барс» проліз всередину, підняв пораненого та зміг передати його мені над колючим дротом. Позбирали всю зброю. А бійця донесли до найближчої позиції і там оглянули й перев’язали».
Згодом встановили, що поранений, якого врятували «Барс» та «Major», служить в одній із суміжних бригад Збройних Сил, яка його потім і евакуювала.
Врятувати побратима – це норма, а не щось надзвичайне, вважає «Major». Тому своєю щоденною працею наближає час, коли виженемо ворога й війна більше не забиратиме людські життя.
«Перемога для мене – коли перестануть гинути люди, в тилу від ракет і на передку в бойових діях».
