Шостого грудня у День Збройних сил України в селі Гаї Гречинські Байковецької громади рідні, друзі, односельці та побратими зібралися, аби вшанувати пам’ять Тараса Гогуся – поліцейського взводу №1 роти патрульної служби поліції особливого призначення «Тернопіль», котрий загинув 27 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання на Луганщині.

На майдані, який названо в честь старшого сержанта поліції, відтепер буде пам’ятний знак з викарбуваним портретом Тараса Гогуся. Відкрили стелу вдова поліцейського Галина та син Віктор. За християнським звичаєм пам’ятний знак освятили священники.

До присутніх звернувся начальник Головного управління Національної поліції в Тернопільській області Сергій Зюбаненко:

- Ми дійсно маємо усвідомити те, що сьогодні тут майорить наш жовто-блакитний прапор, наші діти ростуть, ходять до школи, ми говоримо українською мовою тільки завдяки тому, що такі, як Тарас, усвідомлюючи свою відповідальність, громадянську позицію, віру в Україну, добровільно пішли захищати нас. Ми згадуємо справжнього Героя, Патріота – це наша основне завдання. Що ми можемо зробити? Тільки пам’ятати, вшановувати і виховувати дітей так, щоб вони розуміли завдяки кому наша країна існує. Ми не забудемо і не пробачимо тим, хто це зробив.

Байковецький сільський голова Анатолій Кулик зі словами подяки звернувся до матері Тараса Гогуся та його дружини й сина: «Дякую Вам за те, що виховали Патріота, Героя України, Людину з великої літери. Тримайтеся, бережіть себе. Вікторе, ти маєш ким гордитися. Батько віддав своє життя за нас усіх, за те, щоб ми могли розбудовувати нашу державу. Пам’ять потрібна не мертвим, пам’ять потрібна живим, щоб не забували, якою ціною нам дається мирне життя. Після війни, коли Україна буде відбудованою, ми маємо пам’ятати кому завдячуємо цим».

Пам’ять про Тараса зберігають усі, хто його знав, працював поруч із ним, товаришував та мріяв про щасливе майбутнє у вільній країні. Побратими поліцейського підтримують родину загиблого.

- Яким він був побратимом, – я не знаю. Але хлопці, з якими він служив з 2014 року, телефонують, підтримують, кажуть, що мали за честь служити з Тарасом, що таких людей, як він, – мало. Значить Бог забирає кращих. Біль не минає в моєму серці, я вчуся з ним жити. Життя як «до» більше не буде. Залишилося тільки «після». Я щиро вірю, що Тарас став нашим ангелом-хоронителем. Він гордиться своїм сином, але вже з небес, -поділилася думками Галина Гогусь.

Присутні поклали квіти до пам’ятної стели.