Свято Стрітення Господнього: історія та традиції
Стрітення Господнє за юліанським календарем відзначаємо 15 лютого. Це завершальне свято різдвяного циклу.
Свято Стрітення встановлене на згадку про жертвування Марією та Йосипом їх первородного сина, Ісуса, в єрусалимському храмі. На 40-й день після народження Ісуса Христа Марія та Йосиф виконали закон, про який йдеться у Старому Завіті
У Євангеліє від Луки 2, 22-36 розповідається:
В той час принесли батьки дитя Ісуса в Єрусалим поставити перед Господом, як написано в Господньому Законі: Кожний хлопець первородний, буде посвячений Господеві. І принесли жертву, як написано в Господньому законі: пару горлиць або двоє голубенят. А був у Єрусалимі чоловік на ім’я Симеон; чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти, перш ніж побачить Христа Господа. Він прийшов Духом у храм, і як батьки вносили дитя Ісуса, щоб над ним учинити за законним звичаєм, він узяв його на руки, благословив Бога й мовив: Нині можеш відпустити раба твого, Владико, за твоїм словом у мирі, бо бачили очі мої спасіння твоє, що ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу людей твоїх – Ізраїля.
На Стрітення є традиція святити у церкві свічки, які люди несуть до своїх домів як символ світла та очищення. Свято Стрітення Господнього входить до дванадцятьох найбільших церковних свят. Його почали відзначати з кінця V ст., хоча згадки про його святкування у Єрусалимі датовані уже другою половиною IV ст. Також обряд благословення свічок безпосередньо пов’язаний з великоднім пасхалом, який виражає перемогу над смертю, гріхом та сатаною.
Отже, згідно з Євангелієм, Марія та Йосип, за законом Мойсея, жертвують свого первородного сина – Ісуса, Богу в храмі. Тоді також Симеон виголосив пророцтво, називаючи Ісуса „Світлом для об’явлення язичникам і славою (…) Ізраїля”. Тому це свято багате на символіку світла. Саме через зустріч Божої Дитини з праведним Симеоном і сам празник називається Стрітення.
ОЛЕСЯ БІДНЮК, студентка 3-го курсу ТНПУ