У тернопільському музеї зберігаються унікальні печатки з 16-19 століття
В минулому своєрідним паспортом, що засвідчував особу людини і її права була печатка. Тому печатку можна розглядати як історичне джерело, яке подає інформацію про різні факти і явища минулого.
Печатка тісно пов’язана з документом, адже її використовували як інструмент засвідчення його правдивості. У давні часи особисту печатку мали тільки особи королівської крові і знатні дворяни. Печатки ставились на жалуваних грамотах, маніфестах, законах, установчих актах, статутах, привілеях, дипломах, шлюбних договорах знатних осіб.
Печатки, відбиток яких проставлявся на воску отримали поширення з 15 ст. За способом кріплення до документа вони є привісні і прикладні. Перші підвішувались, другі прикладались до документа.
А за матеріалом, на якому зроблено відбиток печатки були воскові і восково-мастичні.
Віск є не дуже міцним матеріалом, тому для збереження печаток від швидкого руйнування почали готувати спеціальну воскову мастику. Віск змішували з фарбою, крейдою, смолою. Від цього печатка ставала міцнішою. Фарбу для таких печаток брали жовту, чорну, темно-коричневу, а з 16ст. головним чином червоного кольору. Для цього використовували кіноварі або червоний окис заліза.
Основою печатки є матриця. Це штамп із витісненим у ньому заглибленням, що точно відповідає формі оброблюваної деталі. Одним із видів матриці був кам’яний або металевий диск. На його площині вирізьблювали у зворотному напрямку відповідне зображення і напис. Коли таку матрицю прикладали до воскової маси одержували відбиток. Використовувались для привісних печаток і матриці, які мали зображення з обох боків. Для цього матриці мали форму щипців. На обох кінцях щипців вирізьблювали відповідний напис чи зображення. Коли воскова маса затискувалася щипцями, то з обох сторін залишався відбиток зображення, вирізьбленого на кінцях щипців.
Для печаток 15 ст. характерною є кругла форма та розмір у межах 18-25мм. Стан збереження печатки впливав на визначення автентичності документу. Відсутність печатки або її пошкодження могли стати підставою визнання відповідного документу недійсним. Саме тому почали зберігати відбитки печаток у спеціальних засобах, які називали кустодіями. Спочатку це були воскові, потім дерев'яні чи металеві футляри.
Привісні печатки кріпились до документа в його нижній частині за допомогою невеликого отвору, через який протягувався тонкий шматок пергаменту або шкіри, шовковий або лляний шнур різного кольору. Кінці шнура скріплювались печаткою.
У фондах Тернопільського обласного краєзнавчого музею зберігаються пергаментні документи саме з привісними восковими печатками, які датуються 16-19 ст. Печатки мають червоний або блідо-рожевий колір.Деякі з них містяться у дерев’яних чи металевих футлярах з кришкою. Діаметр печаток від 3 до 9 см.
Печатки мають складні та вибагливі сфрагістичні композиції та геральдичні сюжети. Поширеним елементом герба був щит.
Так, на одній з печаток зображений геральдичний червоний щит, заокруглений знизу та поділений на чотири пропорційні частини. У двох частинах зображений коронований орел з відкритим дзьобом, розправленими крилами і кігтями. У двох інших – вершник в обладунках з мечем. Таке зображення характерне для гербу Речі Посполитої. Він уособлював обєднання Польського королівства (1386-1569) і Великого князівства Литовського, де орел є символом Польщі, а вершник символом Литви. В центрі великого щита зображений малий щит. Зазвичай у ньому містився герб правлячого монарха. Інколи на королівських печатках додавались герби приєднаних земель. Напис по колу печатки називається легендою. Переважно на легенді вказувались розгорнуті титули володарів чи правителів.
Отож печатку можна вважати своєрідним історичним джерелом, оскільки вона є відбитком різних фактів і явищ минулого. Та нажаль, з переходом людства на цифрову форму спілкування і обміну інформацією печатки скоро стануть історією.
