У Тернополі на Театральному майдані міста відбулися урочистості з нагоди 28 річниці з дня ухвалення Конституції.

Участь в урочистому святкуванні взяли представники влади, військові, правоохоронці, та жителі міста.

Після спільної молитви присутні вшанували пам’ять полеглих захисників України хвилиною мовчання.

До підніжжя Монумента Незалежності представники влади та військовослужбовці поклали квіти.

Більше – у нашому фоторепортажі.

Сьогодні жителі Байківців попрощалися з полеглим воїном Андрієм Луцівим, водієм-майстром відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу матеріально-технічного забезпечення реактивної артилерійської батереї реактивного артилерійського дивізіону.

Про це розповіли у громаді.

– Андрійко…Саме так, його усі називали. Як згадують побратими, друзі, що хлопцеві можна було зателефонувати вночі і він поспішав на допомогу. Ніколи не відмовив. Про нього кажуть, що це людина-душа:чуйний, добрий, товариський, роботящий та з надзвичайним серцем… А ще він був справжнім патріотом своєї держави,– згадують воїна у громаді. – Андрій народився 26 липня 1984 року в селі Байківці. До свого дня народження не дожив трошки більше місяця. З дитинства батько прищепив сину любов до роботи з деревом. Він її не тільки перейняв, але й примножив, бо був хорошим майстром. За відповідальність і професіоналізм його цінували люди.

23 березня 2022 року Андрій Луців пішов добровольцем до війська.

–  З нами завжди залишиться світло, любов і доброта, яку він усім дарував. Не забудемо його велике серце,мужність та патріотизм, – кажуть у громаді. – Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям, землякам і побратимам. Вічна пам’ять та шана тобі, наш Герою …

Тернополянка Яна Оробко робить фото за донат.

Дівчина каже, таким чином хоче заохотити тернополян активніше скидати кошти на потреби ЗСУ та підтримати захисників.

Більше про свою ініціативу Яна Оробко розповіла “Сороці”.

Ідея робити фото взамін на донати для армії виникла спонтанно, посеред ночі  говорить тернополянка.

– Вперше з цією ініціативою я вийшла 20-го лютого. Фотографувала у парку “Сопільче” і потроху попрямувала до набережної. Тоді було дуже холодно, та головне, що люди підходили. Хоч їх було і небагато, це було дуже приємно, – розповідає фотографиня.

Зараз дівчину з плакатом “Роблю фото за донат на ЗСУ” можна зустріти на набережній міста. З часом, зізнається, локацію планує змінювати.

– Біля ставу досить людно, особливо зараз, коли потепліло. Люди гуляють, насолоджуються погодою. Тому зазвичай я тут. Але думаю, що буду фотографувати і в інших куточках міста – так цікавіше та і фото будуть різноманітніші, – розповідає Яна Оробко. – Стараюся виходити кожних вихідних, але це залежить від робочого графіку та особистих справ: можу не знімати цілий тиждень, а можу з’являтися з плакатом на вулиці частіше, аніж зазвичай. Де та коли буду знімати за донат розповідаю в історіях у соцмережах. Люди приходять і підтримують ініціативу.

Суму та збір люди обирають самостійно, каже фотографиня. Грошей від тернополян не бере, просить лише підтвердження оплати.

– Хтось можливо думає, що я шахрайка, однак я просто роблю фото. Людина підходить, скидає будь-яку зручну для неї суму на збір, якому довіряє, показує мені, що кошти переказано, а тоді ми фотографуємось. Ввечері або наступного дня я скидаю у соцмережі посилання на файлообмінник, звідки вона може завантажити свої світлини, – розповідає Яна. – Роблю це, бо хочу допомогти нашим військовим та заохотити людей донатити більше. Кожен з нас – на своєму фронті. У мене є фотоапарат, тож я роблю фото. 

Найбільшим донатом наразі є 250 гривень, каже дівчина.

– Зазвичай це 100 або 50 гривень. Однак сума насправді неважлива. Люди інколи соромляться підходити, бо в них немає можливості задонатити велику суму. Але кожен донат – цінний вклад у збір. Важлива кожна гривня, – наголошує Яна Оробко.

Підтримати ініціативу підходять також військовослужбовці та волонтери. Дівчина пам’ятає кожного, кого фотографувала.

– Їх фотографую просто так. Потім, коли отримують фотографії, дякують за світлини і те, що я роблю. Це дуже приємно для мене, – зізнається Яна Оробко. – Я пам’ятаю усіх, хто підходив фотографуватися. Це дуже різні і приємні в спілкуванні люди. Підходять з милими дітками, роблять фото подружки. Інколи підтримуємо спілкування в соцмережах і після того, як віддам фото.

Згодом з ініціативою “фото за донат” Яна Оробко планує їхати і в інші міста.

– Спробую стояти з табличкою “роблю фото за донат на ЗСУ” в різних містах. Думаю орієнтовно в середині квітня буду в Ужгороді. Тож чекатиму всіх там для донатів, фото та обміну теплими емоціями, – говорить Яна.

Мисткиня з села Крогулець, що на Гусятинщині, Ірина Гладун створює малюнки кавою. Нею жінка відтворює на папері історичні пам’ятки, відомі українські символи та мотиви, зокрема петриківський розпис.

Секретами створення кавових малюнків Ірина Гладун поділилася з журналісткою “Сороки”.

Жінка розповідає, малює з дитинства, а любов до мистецтва перейняла від батька.

– Мій тато був художником. Він помер в молодому віці, мені тоді було 9 років. Залишилися його фарби і я малювала ними. Мене завжди підтримували в цьому захопленні. Коли вже в старших класах обирала куди поступати, про якусь іншу сферу навіть мови не йшло – лише туди, де малюють. Здобула освіту вчителя образотворчого мистецтва, зараз вчу дітей малювати, – говорить Ірина Гладун.

Ідея спробувати творити кавою виникла випадково, зізнається мисткиня.

– Подумала про це якось, створюючи малюнок. Кава ж теж дає відтінок. Коричневі кольори я люблю, а на малюнку ще певний час тримається аромат напою, – розповідає художниця.

Найбільше любить відтворювати на папері архітектуру, жартівливі сюжети та рослинні елементи, зізнається мисткиня.

– Частіше малюю те, що мені ближче до душі. Наприклад, півників або курочок. Їх малюю виключно для себе. Особливо красиво в каві виглядає відтворення стародавньої архітектури. Часто малюю й петриківський розпис – тягне до наших, українських, природних мотивів, – говорить Ірина Гладун. – Малюючи петриківський розпис, ставлю перший мазочок – невеличке зернятко. З нього згодом пливе листочок або квіточка і виходить цікавий орнамент.

Малювати кавою мисткиня навчає й інших.

– Для себе я створювала такі малюнки напевно роки 4. Це була моя арттерапія – з кавою виливала свої емоції. Потім, коли обговорювали пропозиції щодо творчих майстер-класів в Будинку дитячої та юнацької творчості, я запропонувала провести заняття з малювання кавою. З того часу навчаю й інших, – розповідає Ірина Гладун.

Всі нюанси кавового мистецтва жінка досліджувала сама. В мережі на такі малюнки натрапила вже згодом після того, як почала малювати напоєм.

– Кава для малювання має бути оптимальної температури: не занадто гаряча, але і не холодна. Холодний напій гусне, малювати тоді важко, а гарячою кава для мене виглядає на папері не зовсім так, як хотілося б. Колір кави може залежати від виробника: помітила що кава різних марок дає різні відтінки – від коричневого до бордового, – пояснює мисткиня. – Тож готуючись до створення малюнка, я заварюю каву одного виробника, а насиченість кольору та його відтінки змінюю водою. Вважаю, що в малюнку головне не колір, а сенс.

Готові роботи мисткиня дарує, деякі залишає вдома.

Кавою Ірина Гладун розмальовує також імбирні пряники та Великодні паски.

– Колись я випікала імбирні пряники для своєї доньки Єви, їй 10 років. Хотіла, щоб вони були красиві, але без кольорових барвників, тому розмалювала кавою. Не знаю чому, але відтворити вирішила саме петриківський розпис. Єві дуже сподобалося, – зізнається мисткиня. – Вона теж малює, у неї є свій стиль, цікаво пробувати щось нове. Малює вона різними матеріалами, але коли є кава – бере листочок і сідає малювати поряд.

У Тернополі родичі захисників України вдев’яте вийшли на мирний мітинг. 

Вони вимагають для воїнів можливість демобілізації після 18 місяців служби.

Мітинг розпочався о 13 годині. Люди стояли вздовж вулиці біля центрального універмагу з плакатами з написами “Заміна є! Вимагаємо демобілізацію!”, “18 місяців служби = мотивоване військо”, “Вимагаємо закон про встановлення розумних термінів демобілізації” тощо.

Мітингувальники запалювали шашки з кольоровим димом.

Підтримуючи їх водії сигналили проїжджаючи повз.

Тернополянка Наталія Гушпет каже, її чоловік пішов захищати країну ще 6-го березня 2022 року.

– Ротації немає, демобілізації також. Воїни виснажені,  нездорові і не мають можливості підлікуватися. Так тривати постійно не може. На одних плечах війну не виграти, має бути заміна. Треба хоча б рік дати їм відпочити, – каже жінка. – Мій чоловік за 10 місяців приїхав у відпустку 1 раз, пізніше – ще за пів року. Зараз він хворий і проходить реабілітацію. Але після цього знову повернеться на фронт.

Прийшов на мітинг і 13-річний Олександр Романишин. Хлопець каже, від початку повномасштабного вторгнення батька бачить лише двічі на рік.

– Мій тато 24-го лютого 2022 року пройшов медичну комісію, а з 25-го – захищає країну на фронті. Я хочу, щоб він якомога швидше повернувся додому. Останній раз вдома він був  зимою. У відпустку приїжджає за рік двічі на 10-15 днів і не встигає за цей час відпочити, – говорить Олександр. – Кожного дня без нього сумно. Зранку коли прокидався я міг поговорити з ним, провести час разом. Зараз я не маю підтримки, не маю в кого запитати поради. Сумно без тата вдома.

Всеукраїнські мітинги за демобілізацію через 18 місяців проводять у 21 одному місті, зокрема в Києві, Одесі, Харкові, Запоріжжі каже організаторка пікету Вікторія Заєць.