Пісня емігранта з Тернополя: озера

Автор  Алла Сердюк Середа, 20 квітня 2016 13:39

У мене за спиною два десятки літ. І весь цей час життя моє вперто, старанно й на практиці вчило, що ніколи, геть ніколи не можна бути до кінця впевненим у тому, як закінчиться кожне єдине сьогодні і, тим паче, як розпочнеться завжди очікуване завтра. Бо й не мусимо знати ми, люди, що чекає нас за найближчим поворотом чи у яких мапових координатах зупиниться наша дорога. Даруйте за моралізаторство і реплей й без того всім відомих істин, все-таки скажу, що недавно собі також зрозуміла – весь смак саме у цих викрутасах долі. Тим то життя й неповторне. Цікаве. Живе. Чи зрежисоване? Хай!.. То, врешті, царина філософів, хоч насправді й не має жодного прикладного значення. Особливо для головного героя, якому на тих викрутасах доводиться постійно вирулювати і втримувати внутрішню рівновагу. 

Власне, саме тому я, прощаючись з рідним ще крижаним озером, ніяк не могла вгадати, що потраплю до іншого кришталевого. 

Ця карпатська водойма, мушу визнати, дуже віддалено нагадує наш став, як тільки вода може нагадувати воду. Але вона так само дзвенить від вітру вертлявими хвилями, золотиться сонячними промінцями, а, бува, дрімає, пригадуючи старі сни про далеке минуле. 

Колись на місці цієї води жили люди: сміялися чи плакали, милувалися довколишніми карпатськими краєвидами і завмирали від величі гір. Однак вода не дозволила людям спокійно панувати в затишних долинах, підступала до осель вогкими болотами і таки змусила перших мешканців Сілезько-Живецьких бескидів залишити вподобану місцину й піднятися ближче до сонця. Під тим сонцем й нині живе Живець, а в болотяне царсто, в якому тепер хлюпоче озеро, тече з гір річка Сола, набравшись міці в іншої – Кошарави. Майже у самому центрі Живця дві вічні мандрівниці поєднуються і впадають у блакитну окрасу міста – Живецьке озеро.

Так само, як в нашому Тернополі, озеро – то трохи творіння людини, невеличка пластична операція Соли. Минуло більше п'ятдесяти років, як на річці встановили дамбу, і сірі болота перетворились на вражаючу водяну дивовижу. А ще, як в Тернополі, місцеві дуже люблять своє «єзьоро», пишаються ним і безапеляційно асоціюють з містом. Чи здивуєтесь, якщо скажу, що переважна більшість «упомінків», себто сувенірів для туристів саме із зображенням озерних панорам? «Як не над морем, то при Живцю» – нема альтернативи на таку рекламу живецької, відомої на всю Польщу, броварні. 

Для мене ж те озеро стало першим ностальгічним зв'язком з домівкою. Не Карпати, які тягнуться аж до України, не земляки з найрізноманітніших куточків Батьківщини, які постійно перемішують слова і дивляться рідними очима. А озеро. Зі своїм характером, настроями, з таким щемким звучанням і тишею...

Є в Живці, як в Тернополі, замок. Навіть два. Старий і Новий. Обидва, на жаль, не над озером. Над озером гірські масиви. На горизонті видно найвищу в околиці вершину Скжичне, а зовсім поряд Груєць – гору, під якою народилося місто. 

І Старий, і Новий замки прикрашені парком Габсбургів. Невигадливі ландшафти парку зі столітніми деревами, що тихо скриплять від старості, з в'юнкими стежками і мерехтливими водяними каналами незгірш від тих замків повертають в минуле. Тут, напевно, не поспішаючи, прогулювались польські вельможі, королі й королеви, балакали про справи великої Польської держави, залицялися, мабуть, фліртували чи, може, вигадували нові цікавинки для улюбленого парку. Приміром, вирішили якось встановити модного серед багачів минулих епох китайського будиночка, який досі моститься посеред тієї ж зелені, що й безкінечність тому, чи створити дивовижну мозаїку з лип на Липовій, звісно, алеї, яка нині ховає між товстими стовбурами паркові ліхтарі...

Габсбурги, уточню, не єдині господарювали в Живці, але, певно, саме вони насадили дерев навколо замків, що парк носить стільки років їхнє імя. Як колись король Речі Посполитої Сигізмунд І ще не збудований Тернопіль щедро подарував польському магнатові Яну Тарновському, так Живець вже (чи ще? Але не буду вдаватися в подробиці) інший король тієї ж Речі Казимир Ягелончик подарував родові інших магнатів – Коморовських. Жили вони собі тут, поживали, доки справи їхні фінансові катастрофічно не погіршились і вони не запустили справжній марафон купівлі-продажу міста разом з замком. Спершу дорогий товар купила королева Констанція Габсбургська, далі перекупив канцлер Речі Посполитої Ян Вєлькопольський, а за ним знову нащадок Габсбургів Кароль Ольбрахт (в різні роки, авжеж. Навіть у різні століття). Дочка цього пана, Марія Кристина Габсбург, переживши страшну війну, комунізацію і нарешті розквіт незалежної сучасної Польщі, останні роки свого життя (з 2001 до 2012 рр.) провела в Живці. У Новому замку спеціально для неї виділили апартаменти. 

Розкажу ще трохи про Живецькі замки, бо ж тут їх два, а не один, як в Тернополі, – можна й заплутатись. Отож, далеко від першого до другого ходити не треба. Побудували їх на одному обійсті. Старий замок, як то логічно і справедливо, старіший, зведений на місці колись вщент зруйнованого середньовічного, готичного. Зараз він має стиль ренесансу – такий вишуканий і приємний для ока стиль з різьбленями різними на фасаді і помпезним дитинцем всередині. Збудували пам'ятку ще в XVI ст. 

Новий замок звели останні власники Живця Габсбурги лише в XIX ст., тому й стиль будівлі – класицизм, не такий вже й вишуканий й помпезний, але в кращих традиціях. 

Тепер знову поведу про парк, бо замок, Новий, наче б виріс перед просторою галявиною, органічно зрісся з нею і став частиною того парку. Навіть не парку, а особистого лісу колись – Габсбургів, зараз – кожного. До речі, виявляється, не тільки в Топільче посеред міста у мінізоопарку мешкають тварини – гуси, качки, фазани, кози, коні і віслюк, то теж нинішні господарі Живецького парку.

 

За крок від замкових і паркових маєтків знаходиться центр Живця: загалом звична для європейських міст Площа Ринок з ратушею і високим костелом. Звідси тягнеться місто невеличкими будинками на пагорби Карпат, переростає у ближні села, виблискує яскравими дахами і ... живе. Просто живе. Як і я. Тепер тут живу...

 

Далі буде 

Алла Сердюк

 

Читати попередній блог авторки

Фото з відкритих джерел

Прокоментувати:

СОЦІУМ

04.04.2020 soroka
Олег Сиротюк: «Від самовіддачі медиків та їх захисту залежить здоров’я усієї нації»
Уряд та голова Тернопільської облдержадміністрації повинні зосередити увагу на Монастириському районі, оскільки кількість підтверджених випадків…

Подорож вихідного дня

15.11.2019 Анна Семенків
Видовищний Тернопіль побачили з кілометрової висоти (фото)
Попросились, щоби із нами розділили своє чергове здіймання над землею люди, яким доступна широта неба,…

Місто в кадрі

DSC_3768.jpg

Наші_контакти

Про_нас

Інформаційно-аналітичний портал «СОРОКА» з 2013 року висвітлює життя Тернополя та області, розповідає актуальні новини, зачіпає проблемні теми та знайомить з цікавими краянами.