«Якщо дехто з трансгендерів не витримує – чинить суїцид, «рятується» алкоголем, наркотиками, то я долаю біль працею й мотивацією», — історія трансгендерного чоловіка

Опубліковано в Історія тижня Автор  30.08.2018

«До того, як я почав працювати над собою, був людиною з довгим волоссям та дивною зовнішністю. Бувало, через такий зовнішній вигляд інколи навіть виникала плутанина. Наприклад, коли у транспорті я стояв спиною до когось, до мене могли звернутися: «Дівчино, передайте решту». Коли ж я обертався, було: «Ой, перепрошую, хлопче». Або ж навпаки: «Хлопче…. Пробачте, що прийняла вас за хлопця. Ось ваша решта!» — непростою історією життя поділився 29-річний мешканець Києва трансгендерний чоловік Олександр (за паспортом Марія, жіноче ім’я змінено, прізвище приховано, – прим. авт..), який народився дівчиною, проте завше почував себе не у своєму тілі. Чоловік розповів, наскільки важкий шлях йому довелося подолати, переступаючи через зневіру, нерозуміння, осуд, зневагу, цькування до того часу, коли він завдяки величезним зусиллям, непохитній праці зміг утвердити себе сильним, сміливим, впевненим у собі чоловіком.

Через те, що був не такий, зазнавав цькувань у школі

Сьогодні Олександр має всі чоловічі ознаки зовнішності та може вільно йти вулицями Києва, не привертаючи увагу оточення своїм виглядом, як це було раніше. Чоловікові також вдалось успішно реалізуватися на престижній посаді. Водночас на його роботі ніхто з працівників не знає, що до того часу, як їхній трансгендерний колега неабиякою працею отримав спортивний і накачаний стан, чоловіча душа роками мусила поєднуватися з худеньким жіночим тілом та довгим русявим волоссям.

Довелося Олександру й у шкільні роки витерпіти немало знущань від деяких однолітків, яким суперечлива зовнішність однокласника була не до вподоби.

« З дитинства не грався забавками, які, згідно з гендерних особливостей людини, цікавлять дівчат – ляльки, бантики, рюшки. Більше приваблювали іграшки та ігри, які традиційно стосувалися протилежної статі. Ще з раннього шкільного віку через те, що виглядав не так, доводилося терпіти цькування у класі. Звичайно, не всі однокласники знущалися з мене. Були й діти, які не хотіли зачіпати та добре ставилися до мене. Коли у старшому віці настав період статевого дозрівання, в мене почали рости груди. Я цього соромився, адже не відчував ніяких переваг від набуття жіночих статевих ознак. Постійно сутулився…», — згадує Олександр.

Попри те, що сьогодні трансгендерний чоловік активно займається спортом та витримує значні фізичні навантаження, у школі він був звільнений від фізкультури через вроджений порок серця – відсутність одного з клапанів головного органу людини. Школяр довгий час уникав спортзалу, доки один із вчителів все таки змусив хлопця займатися на фізкультурі.

«У старших класах був у нас фізрук, який кожного учня чи не силоміць заганяв до спортзалу. Я говорив йому, що мені не можна займатися спортом, але той наче не слухав. Доводилось коритися. Якось було, що на одному з занять я найшвидше пробіг за короткий час і, відповідно, отримав високу оцінку. Мені вдалося перевершити всіх у бігу, тому що вмів швидко долати короткі відстані. Вчитель, який тільки радів з моїх успіхів, заохочував мене продовжувати досягати високих результатів на спортивній ниві. У цьому плані я дещо підтримав свого наставника – долучався до спортзмагань. З часом інтерес до шкільного спорту в мене зник через гнітючі відчуття, які доводилося відчувати на біговому полі. Лишень уявіть: на старті стоять дівчата-учасниці та я з незрозумілою зовнішністю», — ділиться чоловік.

Як розповідає Олександр, після здобуття середньої освіти у школі, йому нічого не залишалося, як піти навчатися на кравця, садівника, кухаря чи на кого іншого в області. Тож чоловіку надалі доводилося самотужки й без вищої освіти пробивати собі дорогу, щоб утвердитися на певній посаді.

Багато трансгендерів не витримали – вдалися до алкоголю, наркотиків, вчинили самогубство. Олександр обрав інше

Перед тим, як пройти складний шлях до досягнення зовнішніх ознак чоловічого гендеру, Олександру довелося пережити відчуження між статтю. Навіяні упередженнями, людські приписи «ти повинен жити в жіночому тілі, адже жінкою народився» тоді лише додавали напруження, тиснули на свідомість юнака.

«Долати пригнічення, депресію допомагали фізичні навантаження, які здійснював чи не щоденно для того, аби мати сильне, треноване тіло. Мав перед собою мету – виглядати, як чоловік, і до неї невпинно йшов. Регулярно ходив і ходжу у спортзал, займаюся на тренажерах. Як у залі, так і вдома виконую низку вправ із власною вагою – віджимання, підтягування, присідання, нахили тулуба. Аби набирати масу, багато харчуюся. Мій раціон майже повністю складається з білкової їжі. На роботу завше беру з собою по контейнеру з гречкою, вареними яйцями, домашнім сиром, м’ясом…

Доводиться приймати і гормональні препарати – ті, що не належать до сильнодіючих і які продають без рецепта. Від гормонів є деякий позитивний результат, хоча й розумію, що від них можуть бути побічні ефекти. От після того, як я почав приймати деякі з препаратів, зовсім не можу вживати нічого з алкоголю. Інакше – виникає алергічна реакція: червоніють і сльозяться очі, чхаю, порушується ритм серця. Було, що якось випив хмільного квасу. Опісля шалено почало битися серце. Оскільки серцеві м’язи у мене були натреновані завдяки фізичним навантаженням, то орган витримав стрес і серцебиття поступово нормалізувалося.

Попри те, що я не один рік у повну силу викладався в періоди тренувань, витрачені зусилля не відповідали тому результату, на який очікував. Нарощення м’язів, набуття фізичної витривалості відбувалося дуже повільно. Не розумів, у чому ж загадка. Можливо, винні гени в клітинах м'язів, які у жінок є менш активні, ніж у чоловіків. Якось вишукував пізнавальну інформацію в мережі й натрапив на статтю про гормони. Якщо знаєте, основними чоловічими гормонами, які відповідають за енергію, силу та основне – розвивають і зміцнюють м’язову тканину, є андрогени. В організмі їх головним чином виробляють насінники. Якщо я народився у жіночому тілі – мій організм не може їх продукувати», — підсумовує Олександр.

Співбесідник розповідає, що продовжує посилено займатися спортом, адже не з людей, які швидко втрачають віру в себе. Його спортивним кумиром є Лорен Кемерон – американський фотограф-трансгендер, який став відомий світові не тільки як автор відвертих знімків людей із трансгендерністю. Фотограф-знаменитість завдяки невтомній праці над собою, постійній мотивації настільки зумів трансформувати власне тіло, що зараз колишня жінка-білявка – це мускулистий вусатий ковбой із татуюваннями.

Зараз Олександр задоволений своєю маскулінною тілобудовою. Дуже хоче киянин мати рельєфне тіло, проте каже, що ще є над чим працювати. Потрібно «зганяти» з окремих ділянок зайвий жир, підтягнути сідничні м’язи. Він не розуміє, чому багато чоловіків не використовують отримані від природи можливості, адже їм, за правильно підібраної методики, набагато легше натренувати статуру до атлетичної.

Як зізнається чоловік, в додачу до належної маскулінної зовнішності хочеться, щоби в повсякденному житті й поведінкою не виявляв нічого жіночного.

«У транспорті я займав переважно заднє сидіння, адже цікаво було спостерігати за молодими парами, які, бувало, сиділи попереду. Дивився, як хлопець спілкується з дівчиною, як виявляє до своєї половинки знаки уваги. Дещо із цього занотовував у пам’яті для себе. Загалом, під час зустрічей з жінками своєю галантністю, увагою, турботою намагався перевершувати будь-якого іншого чоловіка», — пригадує Олександр.

Як підмічає співрозмовник, йому не важко перебувати в чоловічому оточенні. Якщо про його трансгендерність ніхто не знатиме – всі думатимуть, що Олександр чоловік, бо зовнішність нічим не викаже. Лише уникає киянин спільних походів у сауни, лазні, на пляжі. Коли й хочеться позасмагати біля води, то йде на віддалену територію, щоб подалі від людей. Якщо ж хтось проходитиме близько біля нього, перелягає зі спини на живіт, щоб не бентежили чужі погляди.

Олександр пам’ятає, коли було зовсім важко справлятися з душевним болем, навіть вдався в релігію. По духу найближчими були Свідки Єгови. Зараз чоловік набагато менше піддається гнітючим помислам, адже чоловіче «я» перемогло й більше не бунтує з жіночим. Якщо, за його словами, багато трансгендерних людей не витримують внутрішнього зламу, вдаються до вживання алкоголю, наркотиків чи навіть чинять суїцид, то Олександра цей злам у собі поборов тягарем праці.

Дві сторони однієї особистості: у рідному селі – Марія, а в Києві – Олександр

Непростим кроком, який довелося зробити чоловікові після стількох поневірянь та душевних переломів, – здійснити камінг-аут перед найріднішими людьми – матір’ю, сестрою. Після того, як Олександр вирішив зробити перехід та утвердити себе як трансгендерний чоловік із гетеросексуальною орієнтацією, не міг обійтися без підтримки рідні. Для Олександра було важливо усвідомити – якщо найближчі люди тебе приймуть, не зневажатимуть, не будуть засуджувати, ти можеш розраховувати, що зі своєю проблемою не залишишся один. Що на цьому куточку планети завжди знайдеться місце, де будеш близьким, потрібним, незалежно від того, як виглядаєш, кого любиш.

«На жаль, мати виховувала мене самостійно, адже батько вживав оковиту і це звело його з життя. Звичайно, жінці, яка віддала мені стільки турботи, любові, важко було усвідомити, що я перетворююся. Коли почав розповідати, що зі мною відбувається, що почуваюся «не у своєму тілі», мати плакала, не розуміла, чому таке трапилося, дуже переймалася, як складеться моє життя надалі, що казатимуть про нас сусіди, родичі. Я ж намагався якомога спокійніше пояснити, що таких людей, як я, – багато, що немало із них знайшли способи долати труднощі, зуміли повноцінно жити, працювати. Матері звичайно, потрібен був час, щоби прийняти все і зрозуміти, що мій гендер залишиться зі мною.

Розмовляв і з сестрою. Вона також спершу бурхливо сприйняла почуте та була дещо шокована. Ставила стандартні питання – «Чому?», «Що відчуваю?», «Що переживаю зараз?». Я розповів їй про свої проблеми: про злам, який відбувається всередині, про відчуження від жіночої сутності, про те, наскільки «руйнівними» під час транзиції (переходу) для тебе стає людське нерозуміння, стереотипи», — зауважує співрозмовник.

Вихідними киянин частенько їздить погостювати до батьківського дому. Як розповідає Олександр, якщо підвести паралелі – він у Києві та в будинку свого дитинства – дві різні людини.

«У столиці я відкритий, адже тут про мою гендерну ідентичність знають лише одиниці із оточення. Коли ж приїжджаю в село та переступаю поріг рідної хати, сусіди дивляться на мене, як на казна-що. Односельці знають, що в моєї матері є дві доньки, тому не розуміють, що за хлопець учащає до жінки та де ділася колишня Марія. Мене ж селяни роками пам'ятали, як дівчину! Марна річ пояснювати людям на селі, що таке трансгендерність та яких життєвих труднощів зазнають трансгендерні особи Україні, — зауважує співрозмовник.

Чоловік також розповідає, що навіть у великому місті не варто сподіватися на гуманність людей, з якими він перебуває у товариських, робочих відносинах. На думку Олександра, зайвий розголос про трансгендерність викличе не тільки нездорову увагу оточення до своєї персони – від шквалу прискіпливих запитань до «цікавих» поглядів, але й понизить його авторитетність на роботі. До того ж, серед кола знайомих завжди знайдуться трансфоби, які неприйнятно і навіть агресивно ставляться до будь-яких невідповідностей соціальної і біологічної статі.

«Своїх друзів я поділяю на три категорії. Перші – найближчі товариші, переважно представники ЛГБТ, з якими я цілковито відвертий щодо своєї гендерної ідентичності. Наступна група – люди, які знають мене, як Олександра, і яким я ніколи не розповідав про свій жіночий бік. До речі, ім’я Олександр я придумав для себе на одному з попередніх місць праці. Відтоді воно так і закріпилося за мною. Можливо, дещо в моїй поведінці, в розмові, в манері триматися з людьми і насторожує колег по роботі. Певне, хтось із працівників і здогадується, що я трансгендер. Щодо третьої категорії людей, то це, як я вже казав, мої батьки, родичі, односельці, які або прийняли мою ідентичність, або ж не розуміють, не сприймають цього явища», — розповідає киянин.

Те, що найважче подолати: сміливий погляд та міцна чоловіча статура, а в душі досі боїться кривдників

«Є така незвичайна риба –  короп, яка, згідно стародавньої культури, вважається головною серед мешканців водних глибин. Попри фізичну силу на рівні з іншими рибами, ця істота має настільки велику силу волі та бажання досягати свого, що долає чималі відстані проти течії. Це єдина істота, з якою я асоціюю себе за характером, адже вважаю себе цілеспрямованим, бунтарем. Не бажаю коритися обставинам, які можуть збити людину з ніг, повалити на землю. Якщо колись робитиму татуювання, то зображення коропа буде єдиним, яке би хотів носити на своєму тілі», — зізнається чоловік.

Як на роботі, так і по житті Олександр завше намагається переборювати труднощі та крокувати далі, залишаючи позаду проблеми, пройдене. Він продовжує працювати над своїм тілом, сумлінно виконує обов’язки по роботі. Як ділиться чоловік, якщо його колеги люблять інколи «халявити» – можуть швидше піти з роботи, витрачають час на перекури, посиденьки, розмови, то він цього не робить. Продуктивно спрямовуючи кожну хвилину зайнятості, чоловік тим самим отримує не тільки нові знання, вміння, але й досягає кар’єрних успіхів.

Якщо зараз побачити Олександра на вулиці, у метро, в парку чи на робочому місці, то й на думку не спаде, що перед вами колишня жінка, яка не вписувалася в рамки стереотипізованого суспільства. Вільно простуючи вперед, чоловік уже не дасть нікому зайвого приводу поглянути на себе скоса. Не дозволить він і скривдити слабшого. Тож якщо якась дівчина пізно ввечері супроводжуватиме киянина темними провулками, їй не варто непокоїтися за безпеку – Олександр зуміє впоратися з вуличними хуліганами. Тільки в душі трансгендерного чоловіка є одна перепона, яку той несе з собою з раннього дитинства та якої не може позбавитися досі.

«Переважно на вулиці, коли перебуваю серед юрби людей, почуваю деякий острах, ніби чекаю, що хтось із оточення готовий у певну мить спрямувати у мій бік дошкульну уїдливу фразу, насмішку через «не такий» вигляд. Коли йду кудись, а позаду мене ідуть люди, мені здається, що вони пильно дивляться мені услід, оцінюють мою зовнішність, про щось здогадуються… Звичайно, я розумію, що всі ці страхи, які глибоко засіли у мені, – надумані та абсурдні, бо мій вигляд зараз нічим мене не видає. Тільки я поки що не можу змусити себе позбутися нав’язливої боязні, адже це закладено глибоко психологічно. Якщо для того, аби вдосконалювати тіло, я докладаю величезних зусиль і зараз можу бачити успіхи своєї праці, то морально змусити себе пересилити свій страх поки що не вдається. Сподіваюся, що згодом таки вистачить мужності впоратися з цією проблемою», — ділиться Олександр.

Співрозмовник сподівається, що віднайти спокій йому вдасться тоді, коли перестане натикатися на вияви дискримінації стосовно себе. Тільки цього, за словами чоловіка, досягнути практично неможливо. Якщо ж люди, які близько знають киянина лише під іменем Олександр, можуть тільки підозрювати про його стать, то жителі рідного села, для яких трансгендерний чоловік завжди був дівчиною Марією, ніколи не зможуть прийняти його інакшість.

Приниження гідності, безпліддя, втрата чутливості геніталій – ось ціна за прагнення бути собою

«Бути трансгендерною людиною і спокійно почуватися там, де проживаєш, можеш, лише якщо ведеш приховане життя. Транс-людям переважно найважче влаштуватися на роботу, адже не уникнути багатьох запитань щодо твоєї статі, особливо якщо це робота з офіційним оформленням.  Роботодавці можуть відмовити у працевлаштуванні, бо бояться, що матимуть проблеми через «невідповідних» працівників. Та найчастіше не беруть на роботу через особисті міркування, мовляв, «нам таких не потрібно». Я, на щастя, не стикався із подібною дискримінацією на робочому місці. Наприклад, мій нинішній начальник знає, що я трансгендер, проте його не дуже непокоїть моя стать. Він оцінює мене за тим, як виконую свої обов’язки.

Найважче – з транспортом, адже якщо їхати кудись, то користуюся лише автобусами. Поїздами ніколи не їжджу, адже тоді довго довелося би розтовкмачувати про трансгендерність здивованому провідникові. Переважно провідники потягів – мешканці сільських місцевостей, які навряд чи знають щось про існування гендерних розбіжностей і сприймуть твою розповідь за дивовижу. Якщо виникають певні проблеми зі здоров’ям, відвідую лише приватних лікарів. Послугами банків не користуюся. Ще одна неприємність може виникнути, якщо мене десь пограбують – в поліцію навряд чи буду звертатися, аби, чого доброго, самому не виглядати злочинцем в очах правоохоронців», — розповідає Олександр.

Чоловік наголошує, що бути видимим та не боятися, що тебе дискримінуватимуть через гендер, можна лише після повного переходу – операції та заміни документів. Нині в Україні процедура корекції статі включає в себе декілька тривалих та виснажливих етапів: діагностика у сексопатолога/психолога, перебування близько місяця у психіатричній клініці, діагностика та дозвіл на медичні втручання від комісії, гормональна терапія й операції та знову ж на комісії остаточне отримання дозволу на зміну документів.

Перелік документів, які треба зібрати і подати в комісію, щоб отримати дозвіл на медичні втручання, є доволі довгий. Комісія збирається у Києві лише двічі на рік, до того ж кількість заявок на кожне засідання обмежена. Як розповідали Олександру знайомі, члени комісії проводять роботу із трансгендерними людьми жорстко, у принизливій та негуманній манері – починаючи від недотримання етики і закінчуючи приниженням людської гідності. Після операції будуть незворотні наслідки на репродуктивну систему організму – безпліддя. До того ж, через перетворення геніталій можна частково чи навіть повністю втратити їх функціональність та чутливість. Після хірургічного втручання потрібно ще тривалий час приймати гормони, які випише ендокринолог.

«Процедура корекції статі поки що недосяжна для мене ще й через фінансову неспроможність оплатити операцію та проходити гормональний курс. Сьогодні якісні гормональні препарати коштують недешево. Наразі задоволений тим, що у мене є зараз – зовнішністю, роботою, товаришами, ріднею, яка мене прийняла. Можливо, з роками для трансгендерних людей будуть відкриті нові можливості – фінансове сприяння на проведення операцій, менш дискримінаційне ставлення членів комісії.

Попри те, що маю, одного не вистачає – побудувати родину з жінкою, яка би розділяла зі мною успіхи та невдачі. Дуже хочеться приходити додому і знати, що ти відкриваєш не пусту квартиру – вдома тебе чекають. Мрію про одруження, хочу бути батьком. Навіть інколи сниться, що я тримаю за руку дружину, гуляю з сином. За мить усе зникає – прокидаюся. Після подібних сновидінь цілий день сам не свій, почуваю відразу до життя. Краще не прокидатися після таких снів.

Можна любити своїх рідних, можна мати домашніх улюбленців і на них спрямовувати любов, увагу, але це не замінить почуттів до коханої. На жаль, скільки мав у своєму житті стосунків з жінками – все зводилося до того, що не міг задовольняти їх без статевого органу. Думаю, тому вони йшли від мене. В принципі, абсолютно щасливих людей не буває. Навіть коли все маєш – відчуваєш потребу в чомусь чи комусь. Я вірю, що у цьому світі є така ж, як і я, самотня душа, яка мріє, що зараз відкриються двері і її пригорнуть. Сподіваюся, що ми колись зустрінемося з нею», — підсумовує Олександр.

 
Анна Семенків

Фото - з вільних джерел та є ілюстрацією до матеріалу

Прокоментувати:

СОЦІУМ

24.05.2020 soroka
"Вимагаємо пояснень від Шмигаля стосовно поїздки Яценюка у Чернівецьку область", – тернопільський нардеп Андрій Богданець
Народні обранці від «Слуги Народу» спрямували депутатське звернення до прем’єр-міністра Дениса Шмигаля з приводу спільного…

Подорож вихідного дня

15.11.2019 Анна Семенків
Видовищний Тернопіль побачили з кілометрової висоти (фото)
Попросились, щоби із нами розділили своє чергове здіймання над землею люди, яким доступна широта неба,…

Місто в кадрі

DSC_3820.jpg

Наші_контакти

Про_нас

Інформаційно-аналітичний портал «СОРОКА» з 2013 року висвітлює життя Тернополя та області, розповідає актуальні новини, зачіпає проблемні теми та знайомить з цікавими краянами.