Версія для друку

Історія про педофіла чи витівки містики? – у Тернополі Юрій Андрухович презентував своїх «Коханців юстиції»

Опубліковано в Історія тижня 09.05.2018

 Під час мистецького фестивалю «Ї», який відбувся у Тернополі 4-6 травня, із презентацією своєї останньої книги – параісторичного роману «Коханці юстиції», приїхав й відомий український письменник сьогодення Юрій Андрухович. В рамках свого виступу митець не лише розповів про особливості нового роману, його персонажів та задуми чи зачитав відібрані уривки тексту. Автор поділився й своїми міркуваннями щодо того, чи варто відновлювати історичну назву рідного для Юрія Івано-Франківська – у Станіслав. Також письменник розповів, коли ще раз планує відвідати наш Тернопіль.

Розпочав зустріч із гостями фестивалю Юрій Андрухович із розповіді про те, як довго він працював над книгою (цілих 27 років), скільки у ній непов'язаних історій (8 з половиною), з чого все почалося (з першого оповідання, написаного ще у 90-х) та який основний «меседж» вона несе:

- Ця книга про безмежну жорстокість та милосердя. Знаєте, дуже цікава була філософська праця Мішеля Фуко – французького філософа, який також на тему фізичних, тілесних покарань написав працю про «моральних монстрів». В ній він звертає увагу на те, для чого владі потрібні такі публічні покарання. Звісно, для того, аби залякувати. Злочинність такими покараннями не знищиш, цим не викорінюється зло. Натомість в такий спосіб залякують людей та демонструють, що бути страшним мають право лише винятки – можновладці. Тільки влада страшна. Саме тому покарання для злочинця обиралося завжди непропорційно: воно було страшнішим за злочин, який вчинила людина. Навіть Альберта Вироземського (головний персонаж одного з розділу книги – прим.авт.) спалюють за якісь кишенькові крадіжки, підроблені папери. І в цьому, я теж бачу свій підхід як автора: не справа в тім, що ця людина дійсно винна (в книзі всі персонажі скоїли злочин); справа в тім, хто більший злочинець у цій книзі і наскільки покарання було справедливим, - поділився Юрій Андрухович.

Варто зазначити, що прототипами до персонажів книги стали справжні люди, які жили у різні часи й були засудженими за різні провини. Так, у книзі можна пережити історії забороненого кохання чи зґвалтування, вчинених побутових чи політичних вбивств, крадіжок та обману.

Під час презентації книги Юрій Андрухович зачитав декілька уривків книги, які є частиною окремого розділу та стосуються одного з персонажів – молодого мандрівного продавця Маріо Понґрадса, який опиняється у Коломиї. Увагу Маріо привертає молода працівниця готелю. Один із зачитаних епізодів оповідає про їхнє знайомство, інший, більш містична – про те, що Маріо отримує шанс зупинити фізичне старіння, який віддає коханій.

- Насправді ж, фактична база цієї історії полягає у наступному: 90-ті роки 19-го століття. На залізничному вокзалі Станіслава, скориставшись тим, що охоронці втратили пильність, чоловік кинувся під потяг, який якраз прибував. Саме цим потягом охоронці мали перевезти його до Львова, де вже потім - «запакувати» до психушки. Чоловік начебто був звинувачений у педофілії: у співжитті із неповнолітньою дівчинкою. Почалося все з арешту, слідства, суду, в’язниці, а потім адвокат домігся пом’якшення відповідальності психіатрією. Чоловік не дався і на цьому вокзалі ступив під потяг.

І хоч прототипом до розділу стала цілком буденно-реальна історія про засудженого самогубцю, у книзі вона набирає обрисів містичних, навіть чимось нагадує казку. Слухачі, під час презентації книги на «Ї», навіть провели паралель між твором Френсіса Скотта Фіцджеральда та однойменної екранізації «Загадкова історія Бенджаміна Баттона» із розділом «Коханців юстиції» та поцікавились чи надихнувся митець творінням американського письменника:

- Я бачив фільм близько 2009-го року. Ідея зупиненого часу в ньому, здається, трохи інша. Там потім з’являється той мотив, коли Бенджамін Баттон відбуває зворотній шлях до зародка, коли стає дедалі молодшим. Ця ідея у мене не виникла з думкою про такий варіант. Тому, що, коли вона виникла, я ще не знав, що настане момент і відлік часу піде у зворотному напрямку. Ідея з’явилась на рівні що людина зупиняє фізичне старіння іншої людини, яку вона любить, забравши таку можливість у себе, - відповів на запитання Юрій Андрухович.

Автор також наголосив, що одним із позитивних моментів «книги пор злочинців», як і для романістики загалом, є поліваріантність:

- Я насправді не до кінця все знаю про кожного з них. Я навіть не говорю зараз про реальних людей, а вже про своїх героїв. Тому що у випадку з Маріо Понґрадсом ми маємо варіанти як цю ситуацію розуміти. Або ми віримо в містичні речі, або погоджуємося із судочинством і визнаємо його педофілом. І так у кожній з цих історій. Кожен із розділів книги можна інтерпретувати по-різному: що відбулося із людиною, що вона все-таки вчинила. Безумовно, така поліваріантність є однією із позитивних рис для романістики, - зауважив Юрій Андрухович. - Я хочу сказати, що до кожного із персонажів у мене виникало багато запитань. І тому я хотів цими своїми текстами про них ці запитання залишити відкритими і для Вас.

В рамках презентації книги письменник також поділився міркуваннями, чи варто повертати історичну назву Івано-Франківську, адже своє місто Юрій постійно називає Станіславом:

- Я не думаю, що це було б правильним рішенням. Якби його ніколи не перейменовували, то, мабуть, добре було б щоб він сьогодні називався Станіславом. Але його перейменували і з тієї миті, як і інші перейменовані міста, він змінювався та розростався і з часом ставав теперішнім Франківськом. Я за те, щоб цю історичну назву «Станіслав» на офіційному рівні вживати щодо історичного центру міста. Якщо уявити собі, то це своєрідний історико-культурний заповідник, наприклад. Таке собі місто у місті, - поділився письменник.

До слова, як зазначив Юрій Андрухович, в рамках масштабного туру Україною із презентацією нової програми митець разом із гуртом «Карбідо» відвідає Тернопіль першого місяця осені.

- Це буде концерт. Я буду із музикантами гурту «Карбідо». Ми запланували масштабний тур із нашою найновішою програмою. Вона називається «Літографії». Це 7 композицій про старий Станіслав. Це немов відновлення історичної справедливості, поверненні моєму рідному місту таких «творчих боргів». І ми з радістю також виступимо у вашому місті.