Версія для друку

«На фронті найстрашніше, коли втрачаєш своїх студентів», – декан історичного факультету ТНПУ Володимир Місько (інтерв’ю)

Опубліковано в Історія тижня 02.03.2023
Кандидат історичних наук, декан історичного факультету Тернопільського національного педагогічного університету Володимир Місько з перших днів повномасштабної війни добровільно пішов служити в ЗСУ.
 
На фронті він не лише боровся за вільне майбутнє України, а й між бойовими завданнями встигав читати лекції своїм побратимам.
 
Про війну, важливість історії та майбутнє України Володимир Місько розповів у інтерв’ю «Суспільному».
 
– Як для вас розпочалася повномасштабна війна?
– О 4-ій годині ранку мене розбудив гул літаків. Вийшов на балкон, глянув у небо, швидко промоніторив усі новинні канали. Здивувався, бо нічого ще не писали про вторгнення окупантів. Вже о 6-ій ранку стало відомо, що почалася повномасштабна війна.
 
– Про що думали у той час?
– Я – батько чотирьох дітей. Одразу подумав про те, в яке безпечне місце їх відвести разом з дружиною. Свою місію я визначив ще заздалегідь. Коли заходила розмова стосовно того, чи буде війна, то я відповідав, що «так»! Тоді мене питали, що робитиму. Звісно, казав, що піду воювати.
 
«Коли дружина оговталася, я вже був у ЗСУ»
 
– Що стало останнім поштовхом для того, аби піти у військкомат добровольцем?
– У мене зовсім не було сумнівів щодо того, де я маю бути, коли розпочнеться повномасштабна війна. Поки дружина перебувала у ненайкращому психологічному стані, якщо чесно, я цим скористався. Звичайно, вона мала зрозуміти мою позицію. Для дружини моє рішення було дуже складним. Коли вона оговталася, я вже був у ЗСУ.
 
– Як зі студентами? Чи продовжили ви спілкуватися з ними, будучи на фронті?
–  Перед поїздкою у військкомат я зустрівся на подвір’ї історичного факультету з колегами та студентським активом. Розповів про своє рішення. Ми провели коротеньку нараду, аби вирішити, якою буде їхнє місія у цей час. Педагоги та студенти ТНПУ створили в нашому університеті потужний волонтерський центр.
 
– Деякі з ваших студентів також були на фронті. Чи бачилися ви з ними там?
– На фронті найскладніше, коли ти втрачаєш студентів, своїх вихованців, своїх друзів, своїх однодумців. Коли загинув наш студент Сергій Коновалов, я не міг повірити, що його вже немає. Це такий завзятий хлопець. Він родом з Одеси, приїхав вчитися до Тернополя. Ми завжди багато говорили про національно-патріотичне виховання. Сергій воював ще з 2014 року. З багатьма випускниками ми служили в одному підрозділі. Я читав лекції для військовослужбовців, значна частина яких стала студентами історичного факультету.
 
«Якщо студент здобуде хорошу освіту, то зможе принести багато користі державі»
 
– Що зараз розповідаєте своїм студентам?
– В університеті я пробую осмислити, узагальнити те, що бачив. Прагну передати їм основні речі, які допоможуть зрозуміти цю війну. Вони теж беруть участь у ній – здобувають освіту в період війни. Найважливіше, що я хотів їм передати, – кожен на своєму місці має виконувати свою роботу. Військові на фронті мають бити ворога, а студент – повинен навчатися. Коли він здобуде хорошу вищу освіту, тоді зможе принести багато користі для Української держави.
 
– Коли ваші студенти стануть педагогами, як їм необхідно розставити акценти у викладанні історії?
– Історія має властивість повторюватися. Століття тому ми мали аналогічну ситуацію. Так само тоді більшовицька росія не могла допустити існування незалежної України. Ворог не дасть нам спокою. На долю українців випало таке. Хоч історія показує, що в найскладніших умовах зароджувалися дуже потужні цивілізації. Тому сьогоднішня боротьба – боротьба за цінності. Ми виборюємо їх для всього світу. Розуміння історії українцями – велика проблема. Ми не можемо змусити всіх розуміти її однаково. Має пройти багато часу. Маємо виховати не одне покоління істориків, педагогів, які будуть стояти на сторожі спільної історичної пам’яті. Я впевнений, що нам це вдасться зробити!
 
– Чи могли ми уникнути цієї війни?
– Очевидно, що ні. Сто років тому була ідеологія комунізму. Сьогодні такою ідеологією є «рускій мір». Проросійська позиція деякої української еліти призвела до того, що Донбас, Крим окупували. Однак 2022 рік показав, що місцеві еліти уже не мають такого впливу, як мали у 2014 році. Українці готові себе захищати!
 
«З перших днів ми відчуваємо, що перемога буде за нами»
 
– Які, на вашу думку, мають бути умови перемовин, щоб війна не продовжувалася?
– Тільки наша з вами перемога! Перемога України! Перемога цивілізації! Перемога добра над злом! З перших днів ми відчуваємо, що ця перемога буде. Я не можу назвати жодного випадку в історії, коли б українці були агресорами. Ми не будемо ні на кого нападати, а захищати себе та весь цивілізований світ.
 
– Якою ви бачите Україну через 10 років?
Українці – феноменальна нація. Я гордий і радий, що живу в цей цікавий час, коли на наших очах народжується українська нація. Якщо раніше ми говорили про народ, спільноту, то зараз це нація! Питання територіальної цілісності, мови, культури, віри будуть не настільки суперечливими. Всі все будуть розуміти. Щоправда, маю сумніви, що за 10 років нам вдасться усе повністю відбудувати. Ми утвердимо своє право на існування. У цьому я переконаний. Зроблю все для цього на педагогічному фронті, на фронті виховання наступного покоління української інтелігенції.